Дівчина, яку ти покинув

— Ні. Раніше я її не бачив. Пробач, що ось так повісив її на тебе, братику.

— Жодних проблем, — відповів Пол. Він не потурбувався попередити Ґреґа, аби той сповістив його, якщо дівчина прийде знову. Щось підказувало йому, що цього не станеться.

— Поле?

Він повертається думками до блокнота формату А4, який лежить перед ним.

— Гм… Добре. Як ви знаєте, ми повернули Новицькі його картину. Вона вирушає на аукціон. Що вельми… гм… прибутково, — Пол не звертає уваги на попереджувальний погляд Джейні. — Далі впродовж місяця в мене запланована зустріч стосовно колекції статуеток Бонгемів, пошук Лаурі, викраденого зі старовинного поміщицького будинку в Ейрширі, та… — він гортає сторінки, — ота робота французького митця, що зникла під час Першої світової й нещодавно спливла в будинку якогось лондонського архітектора. З огляду на вартість картини, гадаю, що без бою її не віддадуть. Але справа виглядає цілком зрозумілою — якщо тільки ми встановимо, що картина дійсно крадена від самого початку. Шоне, може, варто розкопати який-небудь юридичний прецедент, що стосується Першої світової війни, просто про всяк випадок.

Шон робить запис у нотатнику.

— Окрім цього я ще маю декілька справ із минулого місяця, які продовжую вести. А ще розмовляв із деякими страховиками щодо того, чи варто нам долучатися до нового реєстру творів образотворчого мистецтва.

— Ще одного? — дивується Джейні.

— Це все наслідки скорочення Департаменту мистецтва й старовини, — каже Пол. — Страховики нервують.

— Але ж мають бути для нас і гарні новини. Що в нас зі справою Стаббсів?

Він клацає ручкою.

— Глухий кут.

— Шоне?

— Хитра справа. Я намагаюся знайти прецедент, але схоже на те, що справа піде до суду.

Джейні киває й озирається на Пола, в якого так недоречно дзвонить телефон.

— Перепрошую, — каже він і витягає телефон з кишені. Уважно дивиться на ім’я. — Вибачайте, але, схоже, я маю прийняти цей дзвінок. Привіт, Шеррі.

Він відчуває, як погляд Джейні обпікає йому спину. Обережно крокуючи, він переступає через ноги колег і зникає у своєму кабінеті, зачинивши за собою двері.

— Знайшла?.. Її ім’я? Лів. Ні, це все, що я знаю… Є? Можеш описати? Ага — звучить схоже на неї. Світло-русяве волосся, може, біляве, довжиною до плечей. Збирає його у хвіст?.. Телефон, гаманець — не знаю, що ще. Немає адреси?.. Ні, я теж не знаю. Точно — зробиш мені ласку, Шеррі? Я можу забрати її?

Він нерухомим поглядом дивиться у вікно.

— Так. Так, знаю. До мене щойно дійшло — здається, я придумав, як повернути її власниці.