Дівчина, яку ти покинув

Він усе не наважується поцілувати її.

Вона тремтить від знемоги.

— Ти не йдеш у мене з голови, — шепоче він.

— Приємно.

Він припадає носом до її носа. Краєчки їхніх губ торкаються одне одного. Вона відчуває вагу його тіла, і їй здається, що його ноги починають тремтіти.

— Так, приємно. Тобто ні, мені дуже страшно. Але це в доброму сенсі. Я… я гадаю, що…

— Годі слів, — шепоче він. Вона відчуває губами, як він промовляє ці слова, відчуває, як він кінчиками пальців проводить по її шиї ззаду — і втрачає дар мови.

І потім, уже на верхньому поверсі, вони цілуються. Він легко штовхає рукою двері ліфта, і вони випадають із кабіни, не випускаючи одне одного з обіймів. Потяг вирує між ними. Її рука прослизає під його сорочку на спині, вбираючи тепло його шкіри. Другою рукою вона обмацує стіну за собою, доки вдається відчинити двері.

Вони ввалюються в оселю. Не вмикаючи світла, вона відступає вглиб квартири, забувши про все, крім його губ на своїх губах, його рук навколо своєї талії. Вона так нестерпно бажає його, що її ноги підкошуються, і вона налітає спиною на стіну, чуючи, як він вилаявся собі під ніс.

— Тут, — шепоче вона. — Зараз.

Його тіло важкою масою притуляється до неї. Вони на кухні. Місяць нависає над скляним дахом, заливаючи приміщення холодним блакитним сяйвом. Щось небезпечне проникло до кімнати, щось темне, живе й привабливе на смак. Лише мить вона вагається, а тоді стягує через голову джемпер. Вона знову та, ким пам’ятає себе багато років тому, безстрашна, сповнена жаги. Вона розпрямляється, не відриваючи погляду від його очей, і починає розстібати на собі сорочку. Один, два, три — усі ґудзики розходяться, і сорочка зісковзує з її плечей, оголивши її до талії. Неприкрита шкіра напружується від дотику холодного повітря. Його погляд плавно опускається вздовж її тіла, і її подих пришвидшується. Усе навколо завмирає.

У кімнаті не чути жодного звуку, окрім їхнього дихання. Її наче магнітом притягує до нього. Вона подається вперед, відчуваючи всю силу й чарівність цього швидкоплинного моменту, і вони цілуються — тим цілунком, на який, здається, вона чекала роками і який у її уяві триває нескінченно. Вона вдихає запах його засобу після гоління, і її голова йде обертом, думки остаточно зникають. Вона вже не пам’ятає, де вони. Він м’яко відсторонюється, на його губах грає усмішка.

— Що? — Вона ціпеніє, не в змозі перевести подих.

— Ти, — він не може дібрати слів. Посмішка осяює її обличчя, і вона цілує його, цілує до забуття, доки запаморочений розум не вислизає крізь вуха, залишаючи тільки наполегливий, зростаючий гомін бажання. Тут. Зараз. Його руки стискають її, губи припадають до її ключиці. Її тягне до нього, дихання стає коротким і рвучким, серце шалено калатає. Чуття настільки загострені, що від самого дотику його пальців її проймає трепет. Їй хочеться сміятися від радощів. Він через голову зриває сорочку. Їхні поцілунки стають усе глибшими, нестерпними від знемоги. Він незграбно кладе її на кухонний стіл, і вона миттєво обвиває його ногами. Він нахиляється, задираючи на ній спідницю до талії, і вона вигинається назад, торкаючись шкірою холодного граніту, спрямовуючи погляд у скляну стелю й запустивши руки в його волосся. Віконниці навколо відчинені, і за прозорими стінами, наче за суцільним вікном, розкинулася ніч. А вона дивиться вгору, в пересипану зорями темряву, і краєм свідомості майже з торжеством помічає: «Я ще жива».