Легенди нескореної зими

— Весна у Відні неперевершена, — мовив Шранке, вирішивши поділитись враженнями від прогулянки вулицями міста.

— …Моя пропозиція в силі, гер Шранке, — сказав Єгор. Він не мав бажання обмінюватися компліментами, хоча насправді у нього був абсолютно романтичний настрій… «нарву цвето-о-ов». — Не зважаючи на те, що ринок антикваріату впав, я готовий запропонувати вам двадцять відсотків готівкою понад ціну картин, про які ми з вами говорили раніше…

— Пропозиція цікава, гер Блідий, — покивуючи, опустив голову галерист.

— Тим більше, що через кілька днів в Україні усе закінчиться…

— Тобто? — зацікавлено підвів погляд Шранке.

— Влада покінчить з цим бунтом… Мої друзі залишаться при посадах. Це відкриває нам з вами, гер Шранке, широкі перспективи: бездонний ринок продажу картин за божевільними цінами.

— Чому ви вирішили, що ми матимемо саме «бездонний» ринок збуту? — здивувався Шранке, відпивши кави.

— Люди, котрі не так давно опинились під загрозою санкцій, не ризикнуть знову вкладати гроші у банки та нерухомість… Тобто вони зрозуміли, що не варто вкладатися тільки у нерухомість і банки… Є більш надійні вкладення. З високою ліквідністю.

— Щодо високої ліквідності, то тут ви помиляєтесь, картини зараз погано продаються.

— Колись це скінчиться. А продати у півціни — іноді це теж вихід.

— Ще картину можна подарувати, дати нею хабар… — із розумінням посміхнувся Шранке. — Особливо у ваших країнах.

— Ну, так, — погодився Єгор і нахилився над столом, продовживши: — і все безконтрольно. Країною гуляють мільйони доларів та євро, котрі можна зручно прилаштувати, інвестувавши в антикварний бізнес…

— Я — галерист і працюю тільки з картинами… Моя сім’я працює з картинами вже сто п’ятдесят років… І ми завжди оберігали наше ім’я…

— Може ще й нацистам нічого не продавали? — пхинькнув Єгор, відчувши себе господарем становища.

— Колекції нашої сім’ї були націоналізовані та вивезені нацистами. Ми до цього часу не змогли знайти більшості картин… — абсолютно без емоцій відповів на те Шранке, витер серветкою губи і несподівано кинув її в обличчя Єгорові.

«И подарю буке-е-ет»…

Від несподіванки той відкинувся назад і з нерозумінням подивився на галериста.

— Ти — паскудне щеня паскудного батька, — враз заявив гер Шранке, трішки підвищивши голос. — І ти, паскудо, вирішив, що грішми можна купити шляхетних людей?! Для яких слова «честь» і «порядність» є не просто словами?! Ти помиляєшся. Ми чесно і вірно служили цій країні та її народові. Мені особисто образлива навіть думка про те, що я можу торгувати зі злочинцями і корупціонерами, які обкрадаються свій народ…