Легенди нескореної зими

Єгор почервонів як буряк і з-під лоба зло глянув на Шранке.

— Ти знайдеш собі і галериста, і антиквара, котрий захоче заробити на злодіях, — продовжив той. — Але не тут. Бо я буду змушений заявити про твою пропозицію у поліцію та розповісти їм усе, що знаю про твої чорні справи, а також про те, що завтра готується силовий розгін Майдану. Повір, їм це буде цікаво. А ще у мене буде розмова з цього приводу з федеральним канцлером.

Він встав і повагом вийшов із кафе.

Єгор розгублено глянув услід і просичав: «Аристократ хренов»… Враз горло перехопило від переляку. Якщо десь вилізе, що він ляпав язиком про завтрашні плани щодо майдану, можуть по голівці не погладити. Зараз це його схвилювало найбільше. А також те, що він якогось хріна почав ляпати про нацистів. І звідки це йому прийшло до голови? «Нарву цвето-о-ов»… А, — пригадав, — мабуть, спілкування з антимайданівцями і оплотівцями вносять у голову «свої корективи». Треба з ними акуратніше… Закінчиться ця «революція», — подалі від себе всю цю бидлоту. Не даремно кажуть: з ким поведешся, від того й наберешся.

Але тепер виникала інша проблема: про купівлю картин він так і не домовився. Однак про це зараз зовсім не хотілося думати. Він мав зняти стрес. Його лікар так і сказав: якщо з’являється стрес, його потрібно знімати. І виписав рецепт на кілька видів пігулок. У цьому пункті професор Ґалль мав рацію. Та він не розумів, що саме стрес пігулками не знімеш. Його можна зняти емоціями, пригодами… Єгор враз прислухався до себе — насправді стресу не було. Тільки миттєвий переляк через дурний майдан… Його вже й так через два дні не буде. Хто з ним стане розбиратися?.. А картини… Рано чи пізно він їх знайде і купить. Може, інші, може — в іншій країні. Яка різниця?