#Галябезголови

— Я би теж із вами познайомилася, — відповіла.

— Розумію.

— Не розумієте.

— Поясни…

— Чому ви покинули Тьомину маму? І Тьому?

Чорнобай усміхнувся печально.

— Бо у тридцять п’ять зустрів перше кохання.

— А Тьомина мама?

— Ми ж дорослі люди? Можна казати правду?

— Прошу.

— Випадковий секс у студентському гуртожитку. Все.

— То ви — шляхетний?

— Поняття зеленого не маю! П’ятнадцять років тому намагався Тьомі пояснити, що залишаюся його татом і таке інше. Думаю, ти в курсі, яку лабуду несуть дорослі, коли їм треба якось виправдатися перед дітьми.

— Звідки? Мій тато мене не кидав. Він… воював. А потім помер.

Чорнобай вражено глянув на дівчину.

— А мама?

Головою мотнула обурено.

— Зачекайте! Я тут запитання ставлю, бо у вас цього права немає. У нас угода! Так?

— І зараз — угода?

Кивнула. Уп’ялася поглядом у чисту озерну воду.

— Тьома не зрозумів вас? — спитала.

— Йому було лише дванадцять! Ще не той вік, коли накриває кохання.

— А вас накрило?

— Накрило.

— І хто та жінка, яку ви покохали?

— То неважливо. Наші шляхи розійшлися.

— Так не буває! Якщо є кохання, шлях один.

— Як у вас із Тьомою? — спитав.

Глянула на Чорнобая гнівно.

— Вибач, — знітився. — Бо то навіть не запитання, а скоріше приклад. Сама ж розумієш: буває по-різному.

— А у вас як вийшло, що ви один?

— Вона не змогла відмовитися заради мене від грошей.

— А ви злидні полюбили?! Щось не схоже!

— Дивлячись із чим порівнювати. Раніше у мене було кілька великих фірм, а тепер — тільки база.

— То ви збідніли?

— Фінансово — так. Але я сам захотів жити так.

— Як «так»?

— Щось лишити по собі, розумієш? Не тільки дитину, а й гарне місце, де кожна людина відчуває себе щасливою. Чому би не «Леваду»? Здається, у мене вийшло.

— Не тіште себе оманливими сподіваннями. Це місце — зовсім не для кожного. Скажіть? Скільки берете за добу? — підвелася, дивилася на Чорнобая з викликом.

— Посперечався би з тобою, бо, повір, є що сказати, — Чорнобай теж підвівся. — Та треба до справ повертатися: гарне місце саме по собі гарним не залишиться, якщо його щодня не поливати власним потом. Допоможеш?

— А якщо я не хочу пітніти на вашій базі?!

Ледь стримався. Усміхнувся скептично.

— Тоді не пітній!

Пішов до Казидорівни, яка біля одного з шале роз’яснювала садівникові, які декоративні рослини висаджувати уздовж доріжок.

— Казимиро Теодорівно, давайте знову по презентаційних заходах пробіжимося!

— А з Галею радитися?

— Не радитимемося! — відрубав. — Але хтось із персоналу хай тримає її у полі зору, — наказав, зиркнув на невістку: застигла на містку біля озера, вдивлялася у воду.

Під вечір усі заходи до відкриття сезону знайшли своє місце у перспективах «Левади». Чорнобай зазбирався додому, підійшов до Галі, яка сиділа на містку біля озера, бо не мав сумніву: невістка очікує, поки він завершить роботу і відвезе її до зрубу в Затятовому.