#Галябезголови

— Зай! А що цей кабан Жадкін від тебе хотів? — голос масажистки повернув Тьому до реальності. — Все через Галю? Вони підозрюють, що їхнє бабло таки вкрала Галя?

«Масажистку доведеться турнути», — подумав із прикрістю.

— Тьомо! Ти мене чуєш?

— Женю, а чому ти взагалі вирішила, що у тому кейсі були гроші? — спитав обережно, бо раптом зажадав підтвердження нічної казки про кейс, повний баксів.

— А що? Пєчєнькі?

Тьома підвівся, підійшов до масажистки, зазирнув їй у вічі і навіть подумав: може, варто востаннє затягнути її до постелі, а потім уже відправляти збирати лахи? Та важкий, повний баксів кейс придушив раптове бажання злягатися.

— Жень, полковника цікавив не вкрадений кейс.

— А що?

— Не питай. Не можу розповісти. Ситуація майже критична! Тому буде краще, якщо ти з’їдеш від мене прямо зараз. Це потрібно заради твоєї безпеки, Женю.

Женька Лисиця завмерла. В’їлася у Тьому підозрілим поглядом.

— Для моєї безпеки? — перепитала.

— Повір! Я дуже хотів би…

Женя не дала Тьомі договорити.

— Все через Галю? Я права? Вона повертається? Ти хочеш, щоби вона повернулася?!

— Тільки без істерик, красуне! — крикнув Тьома, зачинився на кухні і там сидів, доки Женя Лисиця не забралася геть, тягнучи за собою до дверей дві повні сумки своїх речей.

Ну, врешті! Тільки-но за Женею зачинилися двері, Тьома вхопив мобільний і зателефонував Галиній мамі. Більш логічного початку пошуків дружини не існувало.

— Наталю Василівно, це Артем, — почав традиційно, на ходу метикуючи, як дізнатися, чи знає Галина мама, де донька.

— Доброго ранку, Артеме, — відповіла Галина мама. — Як Галя? Так давно мені не телефонувала.

— У неї зараз роботи в салоні багато, — відповів Тьома. — Попросила, щоби я вам подзвонив. Передав, що ми вам на картку трохи грошей скинемо.

— Бережи вас Бог, дітки, — розчулено відповіла Наталя Василівна.

Тьома відключив дзвінок, задумався: мати не знає, де Галя. А хто знає?

Чорнобаєві не давала спокою глуха, як кругова оборона, відстороненість Галі, з якою вона перекреслила романтичні сподівання Сашка Сулими. Автомеханік разом зі своєю матір’ю вже поїхав з бази, а в Чорнобая перед очима — велосипед, що навколо нього, як навколо новорічної ялинки, скупчилися усі учасники дивної події: і Сашко, і Галя, і Анка Сулима, і сам Чорнобай. Хлопець усміхається дівчині:

— Чекатиму на тебе…

Вона дивиться крізь нього так спустошено, що Чорнобаєві стає моторошно, а на галявині, на базі і, здається, у цілому світі панує така легка світла обнадійлива тиша, наче геть немає ніде ніякої біди!

— Та скажіть уже хоч щось, дівчино! — не витримує Анка, і видно неозброєним оком: за ці кілька хвилин невістка Чорнобая роздратувала банкіршу не на жарт. «І якого вона оце тут викобелюється, наче вся неземна і думками десь у космосі?!» — кричать жінчині очі.