#Галябезголови

— Галю, вислухай мене! — Сашко, чортяка, упертий. — Знаю: тобі зараз важко! Не знаю чому, але бачу… Я поряд, чуєш? Знадобиться допомога — я тут! І… моя пропозиція у силі. Виходь за мене заміж! І моя обіцянка непорушна! От побачиш: я зроблю тебе щасливою, Галю!

З сімнадцятого на вісімнадцятете березня Тьома Чорнобай прокинувся посеред ночі, бо хтось настирливо грюкав у двері.

— Та що за… — буркнув, та очей не відкрив. — Котра година? — спитав Женю, яка лежала поруч.

Лисиця вже прокинулася. Дотягнулася до мобільного на тумбочці, оперативно увімкнула.

— Пів на третю… — розгублено зиркнула на Тьому. — А раптом це Галя?

— Галя? — Тьома Чорнобай остаточно прокинувся. — А що Галя тут забула? Галі тут робити нема чого, — насупився, сповз із ліжка. Нашвидкуруч натягував джинси на голе тіло, бо грюкіт не припинявся.

— Галя ще твоя дружина! Ти ж не подав на розлучення!

— Може, пізніше про це поговоримо? Бо зараз мені двері виламають! — Тьома вхопив футболку, вдягав на ходу, вискочив зі спальні до передпокою.

Женя лише мить вагалася: вдягнутися і ховатися чи до останнього боротися за мужчину, якого вже вважала своїм? Всунула ноги у домашні капці, пішла за Тьомою, як була, — напівголою! Піжаму, що складалася з мереживних трусиків і шовкового топа на тоненьких лямках, і сама за одяг не вважала! Вона й купила її у секс-шопі!

— Зай! Зачекай! Візьми шокер! — гукнула майбутньому психологу, коли той уже вийшов зі спальні у коридор.

Тьома зупинився, увімкнув у коридорі світло, простягнув до Жені руку: мовляв, давай! Лисиця — до сумки. Та де ж той клятий шокер?!

Грюкіт раптом припинився.

Завмерли у коридорі. Дивилися одне на одного розгублено.

— Тьомо, що робити? — спитала Лисиця одними вустами.

Майбутній психолог знизав плечима.

— А давай просто підемо спати, — запропонувала Женя і вимкнула у коридорі світло.

Темрява колола очі.

— Ти заснеш? — почула Тьомин шепіт.

— Не стояти ж тут до ранку…

З передпокою почувся тихий скрегіт. Женя задихнулася від жаху: матінко ти моя! Знову до сумки: шокер, шокер… Вхідні двері раптом рвучко розчахнулися, й у світлі лед-ламп, які масажистка власноруч вкрутила напередодні у під’їзді, аби не шукати у темряві двері Тьоминого барлогу, дівчина побачила… пузатого полковника Жадкіна. Сховав у кишеню відмички, ступив крок у чорноту передпокою, і масажистка уздріла за його спиною Юлію Володимирівну Жадкіну власною персоною. Хазяйка «Белли» вдивлялася у темний коридор, посеред якого, як дві миші, тремтіли Тьома з Лисицею, і, скоріше за все, не бачила їх.

— Юліє Володимирівно?! — здивовано вигукнула Лисиця. Видихнула з полегшенням, увімкнула світло.

Тьома відступив на крок, ошелешено роздивлявся непроханих гостей.