#Галябезголови

Галя так гнівалася на себе, що сил підтримувати з Сашком розмову не лишилося. Демонстративний протест проти допомоги Чорнобаєві вилився у майже двогодинне блукання вулицями Затятового, випробування привітністю Сашка і його батька, колючими поглядами затятівських жінок, гарячим трав’яним чаєм, який хотілося бовтати у чашці і розхлюпувати, а не пити! І хіба Сашко у тому винуватий?

За те, що від гніву у Галі не лишилося сил підтримувати з хлопцем розмову, вона гнівалася на себе ще більше.

— Що би тобі ще показати у Затятовому? — Сашко не здавався, шукав варіанти.

— Покажи, де «Левада» знаходиться, — попросила Галя, бо після майже двох годин поряд із чужим привітним хлопцем відчула фізичну потребу опинитися поруч із кимось хоча би примарно рідним.

Трусилася на багажнику Сашкового велосипеда, і скільки їхали до «Левади», стільки голос Сашка, який щось розповідав Галі про ліс, озеро, компартійну базу відпочинку, лунав слабким тлом Галиним думкам про Андрія Івановича Чорнобая.

«Чому я кусаю руку, яка простягає мені хліб? — бідкалася. — Тому, що Чорнобай — тато Тьоми, який… викинув мене, як ганчірку? Вони схожі: Тьома і його тато. Вони незбагненно схожі і незбагненно різні. І, здається, я здогадуюсь, які сили штовхають мене кусати руку Андрія Чорнобая! Так я мщуся Артему Чорнобаю. Тому я й опинилася у домі його батька. Мабуть. Невже всі, хто більше не бачить сенсу жити, стають такими ж недобрими, як я?»

— Ось і «Левада», — голос Сашка повернув Галю до реальності.

Зупинив велосипед на просторій галявині: розляглася перед огородженою густими декоративними кущами територією бази відпочинку, слугувала парковкою для автівок гостей і персоналу.

Галя мала би відповісти: відмінно, тут круто… Відмітила подумки: тут реально круто! Та з язика зірвалося інше.

— Дякую, що підвіз, — мовила, аби скоріше відкараскатися від хлопця. — Мені час до справ повертатися. Мушу Андрію Івановичу допомогти.

— Зачекай тільки хвилину! — Сашко заступив Галі шлях, і всі на базі, хто до цієї миті нишком із цікавістю спостерігав за Сашком Сулимою і невісткою Чорнобая, — і сам Чорнобай, і Казидорівна, і прибиральниці з покоївками, і садівник, і вся ресторанна братія, яка готувала базу до відкриття, — всі напружилися: а далі що?

Галя не встигла відреагувати, бо на лісовій дорозі, яка вела від Затятового до «Левади», з’явилася автівка Анки Сулими. На швидкості мчала до бази, за мить загальмувала на галявині.

— Сашко?! — Анка випурхнула з «мегана», махнула Чорнобаєві, що вже крокував до галявини. — Андрію Івановичу, доброго дня! — перевела погляд на Галю. — І вам, красуне, доброго дня.

Галя знову не встигла відповісти. Бо Сашко розсміявся.

— Мамо! — азартно вигукнув. — Добре, що ти приїхала. Ти зараз тут мені потрібна.