Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
— Вибачення прийняті. Лиш дозволь спитати, чому раптом ти вибачаєшся?
Шарп бере припарку з чола чоловіка і кладе її у холодну воду.
— Я давно на службі у Принца. Ми зростали пліч-о-пліч. Я бажаю йому тільки щастя і, зізнаюся, мене роздирали страхи щодо його союзу з будь-ким, пов’язаним із Гадюкою. Однак я помилився. Ти довела, що зовсім не схожа на свого батька, — він показує на хворого. — Жодна Змія, окрім тебе, не витрачатиме ані часу, ані сил, щоби полегшити смерть іншої людини. Якщо, певна річ, за цим не криється якась вигода.
Його слова настільки правдиві, що я усміхаюсь:
— Повір, я не збираюся зашкодити Торіну.
Почувши його ім’я, Шарп відводить погляд.
— Ти кохаєш його? — тихо запитує він і швидко додає: — Пробач, це надто особисте…
Я не зобов’язана звітувати перед Шарпом, проте він такий щирий, що я відчуваю — маю також бути чесною з ним.
— Я кохаю Принца Торіна рівно стільки, скільки він кохає мене.
Шарп легенько посміхається.
— Я ж ледве його знаю, Шарпе! Проте відчуваю до нього глибоку повагу та симпатію.
Як же Торін може не припасти мені до душі? Він добрий чоловік і людина честі. Таких мало на світі.
— Гадаю, ми всі розуміємо, що цей шлюб — політичний союз і не більше.
Шарп мовчить, однак схоже на те, що моя відповідь його вдовольнила. Я чекаю, що він піде, та натомість він сідає поряд зі мною і ми чекаємо на смерть, що от-от прийде по свою жертву.
— Розкажи мені про себе! — раптом прошу я. Ця особиста розмова не повинна стосуватися лише мене. — Ти одружений?
Якусь мить Шарп вагається, не надто охочий говорити про себе.
— Ні, не одружений. Є дехто, але ми не можемо бути разом, — Шарп затинається, а я не знаю, що на це відповісти. — Напевне, шлюб на благо країни, навіть із тим, кого не кохаєш, значно краще, ніж самотність.
— Це все дуже складно, еге ж? — кажу я. — Любов… їй начхати на правила, — в цю мить я думаю не тільки про Бронна, хоч з часом все більше страждаю від того, що його немає поряд. Я згадую про свого батька.
Без жодних сумнівів, він — монстр: підлий, огидний вбивця. Я ненавиджу батька за всі його вчинки і за все, що він зробить у майбутньому. Проте якась частина мене все одно любить його, адже він — мій тато.
Все занадто складно…
Шарп не встигає відповісти — пацієнт поворухнувся й закашляв, його потріскані губи напружуються. Ми намагаємося підвести його, щоб він не захлинувся, але він геть виснажений — і останній подих знаменує його кінець.
Я зітхаю з полегшенням — його страждання врешті закінчилися.
— Дозволь мені ним зайнятися, — каже Шарп, поклавши руку на моє плече, — тобі слід приєднатися до решти.
Я просто валюся з ніг; все, чого я прагну — провалитися в глибокий сон. Проте страждання і смерть цього чоловіка — причина, чому я повинна розібратися зі своїм батьком. Його потрібно зупинити, поки він не погубив ще більше невинних життів. Тож я дякую Шарпу й прямую лабіринтом тунелів, що заводить мене до великої печери.
Торін сидить за круглим столом, розміщеним посередині каменів. Тут також Ґрейс і пів десятка радників Торіна. Із жодним з них я не знайома особисто, проте чула про їхні діяння. Кожен із них колись служив Королю, але провинився — і зникнув з його двору. Судячи з поглядів, якими вони на мене дивляться, батько отримував накази розправитися з ними. Тут зійшлися важливі персони, які враз могли б бути стерті з лиця землі Східних Островів, і те, що Бронн про все це знав і не повідомив мого батька, свідчить про його істинну відданість. Його відсутність на цих зборах дуже помітна.
— Перепрошую за спізнення, — кажу, коли Торін підводиться на знак привітання.
— Як почувається твій хворий?
У відповідь я лиш хитаю головою.
— Мені дуже шкода, — тихо промовляє Торін. — Приєднуйся до нас, маємо, що обговорити.
Торін офіційно представляє мене своїм радникам, і після винятково холодного привітання я сідаю з ними за стіл.
Ми не гаємо часу й одразу ж переходимо до важливих питань. Робимо висновок, що Король вирішив пожертвувати своїм Флотом, щоби зібрати сили задля захисту єдиного важливого йому Острова — Першого. Решта Островів, включно з цим, повільно потрапляє в лапи розбійників, котрі працюють на мого батька, і дуже скоро настане час, коли повсюди чигатиме небезпека. Окрім цього, Торін відкриває, що Гадюка знищив майже половину Королівської Флотилії; дехто з тих, хто вціліли — віддані своєму огидному правителю. Решта ж присягнула Торіну. Отже, на ваги покладено контроль над Островами.
— Я глибоко переконаний — треба активізувати все, що залишилося від Флотилії, — каже старший член ради на ім’я Енок. — Негайно атакуйте Капітана Адлера, поки він не встиг накоїти ще більшого лиха.