Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Південна українська місцевість нагадує націоналізовані краєвиди з диканських повістей, поширюючи свободу, красу та могутню велич, що характеризують український народ. На відміну від нього північний колорит відштовхує нудними ландшафтами Росії, представленої в «Мертвих душах». Цей географічний контраст служить для розрізнення української та російської націй. Оскільки в писанні історії містилося так багато суперечливих моментів, Гоголь для формування своєї точки зору вдавався до географії. Він заходить настільки далеко, що в останньому реченні явно стверджує про зв’язок між географічним місцем і якістю нації, що його населяє. Відповідно до гоголівського «правила» близькості нації та місця, енергія, життєлюбство та пристрасть, які він пов’язує з українською землею та природою, поділяється народом. Натомість жалюгідна, печальна й змертвіла північ виховує в народі характер, який відповідає цим менш славним атрибутам. Одне слово, хоч він і відряджає київські еліти в північному напрямку, а згодом і населення в цілому для утвердження безперервності київсько-московської історії, Гоголь перетворює цю гадану історичну подію на похвалу Україні та критику на адресу Росії.
Наступний фрагмент (IV) також суттєво відрізняється від рукописного тексту. В рукописі пишеться:
Когда первый страх прошел, тогда мало-помалу начали селиться в этой земле выходцы из Литвы, из России. Это новое население было странное. Оно не составляло одного народа. Тут были и литовцы, и поляки, и русские. Даже татары. Общий страх от нападения со стороны татар почти против воли заставил их соединиться и даже исповедовать одну религию. Наконец и Киев наполнился жителями (ПСС 8, 593).
В опублікованій статті цей фрагмент було замінено на такий:
Когда первый страх прошел, тогда мало-помалу выходцы из Польши, Литвы, России начали селиться в этой земле, настоящей отчизне славян, земле древних полян, северян, чистых славянских племен, которые в Великой России начинали уже смешиваться с народами финскими, но здесь сохранялись в прежней цельности со всеми языческими поверьями, детскими предрассудками, песнями, сказками, славянской мифологией, так простодушно у них смешавшейся с христианством. Возвращавшиеся на свои места прежние жители привели по следам своим и выходцев из других земель, с которыми от долговременного пребывания составили связи. Это население производилось боязненно и робко, потому что ужасный кочевой народ был не за горами: их разделяли или, лучше сказать, соединяли одни степи. Несмотря на пестроту населения, здесь не было тех браней междоусобных, которые не переставали во глубине России: опасность со всех сторон не давала возможности заняться ими (ПСС 8, 43).
Оскільки Гоголь приєднався до міграційної теорії лише згодом і не зумів переглянути статтю цілком для узгодження з нею своїх інших ідей, це викликало певні протиріччя та незрозумілі місця в опублікованому тексті. У друкованому тексті спочатку визначається населення, яке приходить на місце нібито незаселеної України, як выходцы из Польши, Литвы, России. Однак кількома рядками нижче Гоголь перефразовує цю формулу й ідентифікує прибульців як прежних жителей, котрі свого часу мігрували з України і повернулися та привели іммігрантів з країн, які їх приймали. Хоч у рукописній версії українська нація представлена як злиття іноземних прибульців, в опублікованій версії вона базується на рідному племені (прежние жители), які були змішані зі сторонніми домішками (выходцы из других земель). Ба більше, цілком у повній суперечності із запровадженою міграційною теорією та у відповідності з твердженням Истории Русов про те, що місцеве населення залишилось, Гоголь водночас стверджує, мовляв, репатріанти та мігранти були далекі від заповнення вакууму і прибули на територію, заселену місцевим етносом з яскравою народною культурою, яка зберегла свою прежнюю цельность. Відтак постає питання про те, хто ж мігрував з українських земель до або після татарської навали і настільки значною могла бути ця міграція, якщо мешканцям, що залишились, навіть вдалося досягти розквіту. Крім того, якщо прежние жители повернулися, цікаво, хто залишився в Московії для увічнення тяглості київсько-московсько-російської історії. В кожному разі, сама теорія, а також Гоголеве поводження з нею рясніють проблемами та суперечностями, які підтверджують ідею про те, що теорія, запроваджена в тексті, була не вельми сумісна з ним.