Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Та потому шо долбойоби! — пояснив йому Мишко.
За хвилину з метро почала виходити беркутня в рябій формі і з манерами 118-го батальйону шуцманшафта[114], що заходив у село для розправи з невдоволеними у 1942 році. Вони вже почували себе переможцями. І одразу почали демострувати свою силу на вікнах вестибюлю метро — трощачи шибки; і на барикадах біля самого метро, які ніхто не обороняв. Для чогось лупили по барикадних лантухах кулаками, ногами, мовляв, знайте, мішки, які ми тут круті вийшли з метро. Нарешті посунули на оборонців і «космонавти», які досі чогось очікували, стоячи на пустищі перед Жовтневим палацом. За спинами першої хвилі наступаючих мусорів з’явився водомет.
Їх оточували. Час давати драла. Мишко так і скомандував:
— Уйобуєм, пацани!
Він зиркнув на годинник. Їх вистачило на 15 хвилин бою, а ніби вічність. Сергій підпалив ганчірку на пляшці з коктейлем і кинув до ящиків, що були з невикористаними запалювальними сумішами.
Підтримуючи один одного, тринадцятеро оборонців повільно збігли до «Львівської брами». Зупинилися. Озирнулися. Мусора видерлись на їхню барикаду, зірвали державний прапор, відкинули його убік. Але нарешті критична маса запалювальної суміші нагрілась і вибухнула… «Герої», що боролись із флагштоком, розлетілися в різні боки.
Дбайливі комунальники у рожевих жилетах, мов мурахи, взялися прибирати барикаду та інше неподобство. Миттю з’явилися і запрацювали тракторці, комунальні машини почали вивозити сміття. Все дуже оперативно і, здавалося, продумано. «Простому народу» було не до революцій, вони виконували свою роботу, як і мусора. Бо як не вони, то на їхнє місце може прийти хтось інший… А сім’ї годувати треба… На тротуарі між залишками барикади і будівлею метро лежало два «акуратно» покладених тіла — чоловіка і жінки[115]. Кажуть, вони загинули у тісняві відступаючих.
Заумний, сумно дивлячись на це, знову процитував по пам’яті «Війну світів» Веллса: «У них нет мужества, нет гордости, они не умеют сильно желать. А без этого человек гроша ломаного не стоит. Они вечно торопятся на работу, — я видел их тысячи, с завтраком в кармане, они бегут как сумасшедшие, думая только о том, как бы попасть на поезд, в страхе, что их уволят, если они опоздают. Работают они, не вникая в дело; потом торопятся домой, боясь опоздать к обеду; вечером сидят дома, опасаясь ходить по глухим улицам»!
— Пішли, пацани, — перебив його Мишко і до Заумного: — А ти, єслі хочеш, йди забалакуй беркутню, вони точно порозбігаються од твого словесного поносу…
Група зайшла на територію Майдану, яка раптово почала звужуватись, мов шагренева шкіра. Спробували додзвонитись до Журналіста, але його телефон був вимкнений. Лікарка з «Львівської брами», котра його «прийняла», сказала, що він подзвонив родичам, і ті забрали його з Майдану машиною.
— То й харашо, — буркнув на те Мишко.
— Зараз вони опиняться на «Глобусі», — сказав Сергій, оцінюючи ситуацію, що складалася, — і спробують спалити наші намети. Треба позабирати все, що можна… — глянув на благенькі оборонні позиції повстанців під готелем «Україна» і на «Львівській брамі», зітхнув, констатуючи: — Тут на п’ять хвилин бою.
У нього гуділо в голові так, що зараз він думав, ніби говорить тихо, бо чув себе, немов через вату. Насправді він кричав.
Морпєх поплескав його по плечу і кивнув, мовляв, пішли, ти все правильно кажеш, так і зробимо…
Мусора впритул підійшли до «Львівської брами» і до Жовтневого палацу. Кілька десятків майданівців, котрі не встигли відступити, були блоковані на «Глобусі». Їх взяли в полон і били смертним боєм — ногами, кийками, поки бранці не переставали смикатись і верещати від болю, втрачаючи свідомість. Тільки після цього до них розвальцем підходили медики в мусорській формі, щоб привести їх до тями і здати конвоїрам…
Оборонці покинули Жовтневий палац, але коли до нього підійшла беркутня, почалася майданівська контратака. Вона тривала не довго, через кілька хвилин беркут, зімкнувши лави, розігнав повстанців. Ті в паніці побігли на Майдан. Всі основні ключові позиції на цьому напрямку було втрачено. Барикада під мостом без флангів не мала шансів. Мусора її захопили без особливих зусиль.
І зупинилися.
Все ще мистецтво
Для Єгора це свято почалось ще вчора. Йому подзвонив сам Азаров і повідомив, що «завтра всьо, бвядь, ім піздєц». А ще, що він чекає на обіцяні картини. І так, між іншим, жартома, повідомив, що його відставка була номінальна і за два дні він планує повернутися у крісло прем’єра. Тобто, що всі попередні їхні домовленості залишаються в силі. І зараз Єгор сидів у своєму улюбленому Café Mozart, попиваючи малиновий лікер з капучіно і шоколадним тістечком. Тістечко мало дивну консистенцію зацукрованого меду і було таким же солодким, тягучим. Він їв, із насолодою примружуючи очі. В голові у нього заїждженою платівкою крутилася пісня: «Нарву цвето-о-ов і подарю буке-е-ет»…
114
118-й батальйон шуцманшафта — підрозділ німецької допоміжної охоронної поліції, сформований у липні 1942 р. у Києві на базі однієї з рот 115-го батальйону охоронної поліції з військовополонених РККА (Рабоче-крестьянская Красная армия).
115
Двоє загиблих Героїв Небесної Сотні: Антоніна Дворянець та Зураб Хурція.