Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Крім того, пункти: 3) «незаконне захоплення влади в Запорізькій Групі та ще в умовах бойових дій» та 5) «спроба перевороту в умовах військового часу», на нашу думку, не були документально підтверджені, що зрештою й показало слідство державної комісії П. Христюка. Як свідчив під час додаткового слідства командувач Запорізької групи В. Сальський, він продовжував керувати діями частин групи, мав доступ до засобів зв’язку та спілкування з підлеглими йому частинами. Його заява фактично суперечить твердженню, що командування в групі було захоплене П. Болбочаном, оскільки всі функції керування як самою групою, так і її діями в бойовій обстановці залишалися в руках призначеного Головним отаманом командувача.

Неабиякий інтерес у контексті справи П. Болбочана становить доля державного інспектора Запорізької групи військ М. Гавришка. 20 вересня 1919 р. на запит державної слідчої комісії з апарату головного державного інспектора В. Кедровського була дана відповідь, що за його наказом М. Гавишко усунутий з «посади ще в червні місяці і відомостей, де зараз він знаходиться», державний інспекторат не має (Док. № 57). Після цієї відповіді слідча комісія фактично припинила пошуки опального інспектора.

Дещо несподівано — 28 травня 1920 р. — М. Гавришко звернувся до Ради міністрів УНР із рапортом. Цей документ проливає додаткове світло на звинувачення, висунуті урядом проти нього. «Мені було приписано замір на реставрування Гетьманщини та інше, не вважаючи на те, що ще з першого дня обібрання гетьмана Скоропадського, передбачаючи з цього наслідки, я не погодився» (Док. № 62). Розкриваючи мотиви, якими він керувався, призначаючи П. Болбочана командувачем групи, М. Гавришко пояснював, що «не міг спокійно дивитись на ті важкі події, які переживала наша Вітчизна при гнилім запіллю та відсутності належного бойового керування». За його словами, це «створювало атмосферу сприяючу остаточному руйнуванню української армії і держави». Саме з метою ліквідувати таке становище ним і був знову призначений командиром запорожців полковник П. Болбочан. М. Гавришко підкреслював, що, як військовий, він був далеким від того, «щоби позволити собі втручатись в політику щодо праці або програму уряду, а тому лише дбав про свою працю, яка-би чесно проводилась у межах його компетенції». Говорячи про тяжку ситуацію, яка склалась у Запорізькому корпусі після призначення командувачем отамана О. Волоха, М. Гавришко викриває руйнівну роль останнього. Навіть більше: він наводить переконливі докази, що той мав намір заарештувати членів Директорії та особисто С. Петлюру (Док. № 62).