Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Трагічно наївними у зв’язку з цим виглядають сподівання П. Болбочана на помилування. Відповіддю на критику з боку професійного військового і послідовного державника, який не належав до соціалістичного табору, стало поквапливе виконання несправедливого вироку.
Як свідчить супроводжувальний лист голови надзвичайного військового суду у справі П. Болбочана, коменданта Ставки осавула А. Клима до акта, надісланого голові суду при штабі Дієвої армії УНР, куди була передана слідча справа, засудженого було розстріляно 28 червня 1919 р. о 22-й годині на станції Балин поблизу Кам’янця-Подільського (Док. № 43).
Існує чимало версій, як провів свої останні дні в ув’язненні та як був страчений полковник П. Болбочан. Деякі з них наводить у своїй книзі Я. Штендера.
Посилаючись на спогади М. Письменного — особистого ад’ютанта засудженого, — опубліковані в часописі «Ранок» у 1954 р., він зазначає, що до складу штабової сотні, яка несла варту біля арештантського вагона П. Болбочана, входило чимало козаків 2-го Запорізького полку, які «знали і просто обожнювали» полковника. Запорожці мали від варти докладну інформацію про хід справи і навіть побачилися з арештованим. Як згадує М. Письменний, можливо, з метою психологічного тиску «в часі перебування Болбочана в Балині, крім усіх інших тортур, його два рази водили на розстріл», «викопували яму й екзекуційна чота стріляла в нього сліпими патронами (набоями без куль)» 331.
Я. Штендера вважає, що вирок смерті П. Болбочану відкладався через присутність у районі знаходження заарештованого запорожців. І лише після того, «коли запорожці пішли з боями на Київ і не було вже кого боятися, Рада Міністрів більшістю голосів постановила виконати присуд» 332.
Сотник С. Цап згадує, що запорожці не втрачали надію на амністію П. Болбочана Головним отаманом. Під час таємних зустрічей з підсудним старшини пропонували полковнику «силою зброї звільнити його від смерті». «На нещастя, — пише автор спогадів, — відповідь була завжди таж сама, що він (П. Болбочан. — Авт.) її твердив ще в Кременчузі під час першого свого арешту… й 9.6.1919 р. в Проскурові: «…Не бажаю і не дозволю, щоб через мене розвалився фронт, пролилася даремно кров і прийшов кінець Україні» 333. С. Цап також називає прізвища старшин, які активно намагалися врятувати П. Болбочана від страти. Особисті ад’ютанти полковника сотники М. Письменний та І. Корж, а також Мяловський, Піонтковський, Авраменко та П. Дяченко (командир чорношличників) мали намір зв’язатися з Січовими Стрільцями і спільно з ними захопити потяги, в яких розміщувався уряд та утримувати їх доти, доки не буде звільнений П. Болбочан. Але полковник категорично заборонив їм проведення цієї акції 334.
Ще одну спробу визволити П. Болбочана запорожці намагалися здійснити, довідавшись про катування полковника. С. Цап пише, що П. Дяченко підготував ударну групу старшин, яка «мала зробити напад на станцію Балин». До неї, крім чорношличників, належали сотні полків ім. С. Наливайка та І. Мазепи. Проте без згоди самого П. Болбочана вони все ж таки не наважились на цей крок. За версією С. Цапа, під час таємної зустрічі напередодні розстрілу полковник Зельницький (командир полку ім. С. Наливайка), сотники М. Письменний та Лучина побачили, наскільки сильно психічно та фізично був зламаний засуджений. «Стан, в якому вже перебував полковник Болбочан, — зазначає автор, — примусив припинити вже справу його визволення з «в'язниці на колесах», бо ж це не принесло б жодної користі… — полковник Болбочан вже був мертвий духовно і фізично, він був скалічений на душі й тілі» 335.
Старшина Запорізького корпусу Г. Рогозний у своїй статті «До тайни вбивства полковника Генштабу Ю. В. Отмарштайна» наводить рядки з листа В. Матвійціва, які проливають додаткове світло на спроби врятування П. Болбочана перед розстрілом. Автор листа, зокрема, зазначав, що арештованого охороняла польова варта штабу Дієвої армії під командуванням сотника Городиського з Тернополя. «Ми обидва, — згадував В. Матвійців, — старалися підготовити втечу Болбочана, в ту справу був втаємничений сотник Клим». Проте начальник контррозвідки М. Чеботарів, передбачивши таку можливість, напредодні розстрілу П. Болбочана замінив вартових своїми людьми 336.