Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Провівши низку допитів у пошуках підозрюваних у державному заколоті, слідчі так і не добули будь-яких нових фактів або переконливих доказів щодо учасників заколоту. Про безперспективність слідчих дій засвідчив, зокрема, допит 14 серпня 1919 р. військовим слідчим штабного суду Ложкіним колишнього військового міністра УНР часів Центральної ради О. Жуковського (Док. № 48). Ложкін мав необмежені права для проведення слідства в Проскурові, Вінниці, Кам’янці-Подільському — всюди, де він вважав за необхідне, для цього йому було дозволено безперешкодно «пересуватися всіми потягами та паротягами» 345.

Під час допиту О. Жуковського Ложкін насамперед виявив зацікавлення діяльністю українських монархічних гуртків Б. Бутенка (міністра шляхів сполучення Української Держави). Слідчий не виключав можливих контактів Б. Бутенка з П. Болбочаном, намагаючись довести, що останній діяв під впливом гетьманських сил з-за кордону. Однак О. Жуковському, який хоча й перебував незадовго до того за кордоном як військовий інспектор, не було нічого відомо про діяльність гетьманців, ні тим більше про їхні контакти з П. Болбочаном [23].

Не знайшовши нових свідків, слідча комісія розпочала допитувати деяких учасників подій 7-10 червня 1919 р. вдруге. Так, 27 серпня Ложкін провів повторний допит командувача Запорізької групи полковника В. Сальського (Док. № 54). Його нові свідчення мало чим відрізнялися від показань на судовому засіданні 10 червня, проте слід відзначити, що у них вже було більше суб’єктивізму й упередженості в оцінці державного інспектора М. Гавришка та намірів полковника П. Болбочана. На допиті у Ложкіна В. Сальський сказав, що 9 червня 1919 р. у розмові з Головним отаманом звернув його увагу «на можливість заколоту і просив вирішити справу так, щоб цього заколоту уникнути». Разом з тим, з його розповіді стає очевидно, що П. Болбочан не лише не вступив у права командувача Запорізької групи, що могло розглядатися як поодинокий протиправний акт, а згодився чекати рішення Головного отамана. Весь той день В. Сальський без перешкод виконував свої обов’язки командувача: продовжував «давати розпорядження, підписувати папери і давати накази». Під час допиту В. Сальський неодноразово підкреслював, що нібито чув від козаків-запорожців, що їм нічого не було відомо про наміри старшин підтримати П. Болбочана. Він також називав прізвища та давав характеристику командирам полків 7-ї Запорізької дивізії, яка брала участь в акції (Док. № 54).