Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

У багатьох джерелах, включаючи тексти Карамзіна та Бантиша-Каменського, йшлося про депопуляцію київських земель як наслідок татарської навали і втечу багатьох князів в інші землі. Значно пізніше, у 1856 році, колишній друг Гоголя Міхаїл Поґодін пішов іще далі, запропонувавши гіпотезу, що в період після татарської навали корінні жителі київської землі, котрі насправді були великоросами, масово мігрували на північний схід, новий центр російської історії. Починаючи від XIV століття, іммігранти з Карпатських гір та Галичини заселили ці спустошені землі і сформували етнічну основу для майбутніх українців. Ця міграційна теорія, яка отримала велику популярність серед російських інтелектуалів і була розвінчана українськими вченими, запропонувала росіянам надійніше право на київську спадщину, водночас фактично заперечуючи українські претензії на неї. Видається, однак, що Гоголь у певному сенсі підготував ґрунт для поґодінської теорії, першим, за моїми даними, висунувши постулат про масові переселення в цьому регіоні, хоч і на основі зовсім іншої схеми, ніж Поґодін. Проте я не маю на меті доводити тут, що паростки відомої ідеї Поґодіна походять від Гоголя, хоч це й можливо. Мені радше йдеться про пояснення наслідків міграційної теорії для дискурсів офіційної російської історіографії та українського націоналізму, до яких Гоголь переходить у своїй статті[177].

Для історика-романтика, який писав радше історію народу, ніж династій або ідей (приміром, ідеї державності), певні переміщення населення були логічно необхідними для підтримання ідейного зв’язку між київською та московською історією. Безтілесні ідеї переміщувати не могли, а народи — цілком. Та все-таки Гоголь водночас намагається окреслити національний український наратив, тому збіжність цих двох проектів приводить його до певних протиріч. Спочатку він стверджує у «Погляді на створення Малоросії», що після татарської навали Испуганные жители разбежались или в Польшу, или в Литву; множество бояр и князей выехало в северную Россию (ПСС 8, 42). Згадка про переїзд вищих верств до Московії з’являється після крапки з комою, як вставка в уже написаний текст, і вона насправді відсутня в рукописі (ПСС 8, 592, варіант до с. 42, 17-й рядок). До речі, в «неофіційному» погляді Истории Русов, одному з головних гоголівських джерел, нічого не згадується про будь-які міграції до північних російських князівств — або Польщі. Додаючи ідею про міграцію на північ, Гоголь висловлює відданість лінії Карамзіна, яка наголошує на династичній тяглості Києва та Москви.