Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Себастян Перрон мешкав у невеличкій квартирі на вулиці Мобеж, у скромній, елегантній, зручній мансарді, знайомій Амелі, що не раз, хоч і недовго, бувала там. Ходила вона туди навіть сьогодні. О шостій вечора разом із Себастяном залишила те затишне помешкання, і він провів її до вулиці Шатоден.
Там вони й розлучилися, пообіцявши одне одному зустрітися ввечері. Наостанок Амелі мовила Перронові:
— Тітонька Дезіре, звичайно, мене відпустить. Я вийду з дому о дев'ятій, скочу в таксі й відразу прибуду до тебе. Я кохаю тебе…
Себастян Перрон відповів їй тим же, їхні руки сплелись, а за хвилю кожен уже простував у свій бік. Вони розходились і гадки не маючи, що їхні слова почули і зрозуміли, що за ними стежили.
Але навіщо? Невже Амелі загрожує небезпека?
Амелі Таверньє, як і обіцяла дві години тому, рівно о дев'ятій вийшла від тітки, збігла на вулицю і відразу побачила таксі. Вона підійшла ближче, і водій, що виглядав клієнтів, озвався до неї:
— Панночко, підвезти вас? Колеса в мене добрі, кабіна зручна, а доставлю вас швидко й недорого.
Накрапав дощик, і Амелі аж в долоні заплескала, що на цій, звичайно безлюдній вулиці трапилося таксі з таким чемним водієм. Таксі стояло біля тротуару, і водій, тримаючи однією рукою кермо, другою відчинив дверцята. Амелі Таверньє сіла в машину й сповістила адресу:
— Вулиця Мобеж, сто дев'яносто чотири.
Таксі рушило.
XIX
АВАРІЯ
— Господи, не так швидко! Не їдьте так швидко, прошу вас…
Але Амелі Таверньє, — таке ім'я молода жінка прагнула повернути собі, щоб не мати нічого спільного з колишнім чоловіком, — марно надривалася, благаючи крізь перегородку їхати повільніше.
Від площі Етуаль до околиць вокзалу Сен-Лазар водій їхав швидко, проте та швидкість не була надмірною, і якщо на поворотах Амелі тривожилась, а на кожному перехресті, де машина не пригальмовувала, їй стискалося серце, вона все ж мовчала.
Та автомобіль набирав швидкості, наростав неспокій, і жінка стала боятися. Вибравшися зі скупчення машин перед вокзалом на вулиці Сен-Лазар, водій дедалі розганяв машину і вона з шаленою, божевільною швидкістю мчала до площі Трініте. Після марних спроб достукатись крізь перегородку до водія, Амелі Таверньє опустила бічну шибку, вистромила голову з машини і крикнула водієві:
— Дуже прошу їхати повільніше! Я не можу так їхати, не можу!..
І відразу розлігся пронизливий зойк, саме тоді, коли жінка зверталася до водія таксі, яке проскочило повз охоронця порядку, а той робив знаки зупинитись. Тієї ж миті почувся страхітливий удар, таксі, в якому сиділа Амелі, зупинилося, гучно луснули дві шини. Таксі хитнулося і впало на бік. Сталася жахлива аварія, бо від вулиці Бланш по вулиці Пігаль теж шалено мчав автомобіль. Водій, здається, нічого не міг вдіяти, і він наїхав на таксі, в якому сиділа Амелі.
За кілька метрів до зіткнення, обидва водії, безперечно, вкрай розгублені, притислися до сидінь, щоб, бува, не постраждати при ударі. За мить машини справді зіткнулися, при цьому не тільки полопали шини й перекинулося таксі, а й, як бачили нечисленні свідки цієї миттєвої трагедії, з дзенькотом повилітали шибки.
Заціпенілі від жаху, люди, отямившися, кинулися рятувати пасажирів під купою брухту, на який перетворилися машини. На щастя, машина, яка їхала з вулиці Бланш і яка спричинилася до аварії, була без пасажира. Найбільше постраждало, звісно, таксі, у якому їхала Амелі. Не знати звідки збіглося ціле юрмище, яке галасувало й хвилювалося, нічого до пуття не роблячи. Підбіг і поліцейський, що бачив усе на власні очі. Проте він, схоже, дбав тільки про те, аби люди не підступали близько до понівечених автомобілів, і відчайдушно сюрчав, привертаючи увагу патрульної служби на велосипедах. Проте перехожі пхалися наперед, прагнучи побачити, що діється, а допомагати ніхто не хапався. З перекинутого таксі чулися моторошні стогони, плач, хрипіння; всі збагнули, що всередині — покалічений пасажир. Але як же його звідти видобути? Кожен радив своє, але ніхто й пальцем не ворушив. І раптом юрба слухняно розступилася, пропускаючи елегантно вбраного чоловіка зрілих літ у циліндрі. І миті не вагаючись, він схилився і крізь потрощені двері зазирнув у таксі Потім не без зусиль витяг з нього жінку, що жалібно стогнала. То була бідолашна Амелі Таверньє. Вона спливала кров'ю, обличчя її було посічене скалками, пошматований одяг свідчив про страшну силу удару.