Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Поль Дроп протестуюче підніс руку, але Міньяс на це не зважав.
— Помовчіть і слухайте, що я скажу! — владно кинув він. — Смерть вашої дружини була б найкращим варіантом. Тоді Убер, який є і вашим сином, успадкує величезні статки, яких ви зараз і торкнутись не смієте; хлопець не досяг повноліття, тож поки не встановлять його смерті, ви розпоряджатиметесь його майном — адже ви йому і батько, і опікун. І тоді легше легкого здобути сто тисяч франків для викупу дитини. — Помовчавши, Міньяс невимушено додав: — Сто тисяч франків, а за ними ще тисячі й тисячі…
Приголомшений Поль Дроп не міг опам'ятатися. Відколи він зав'язав ділові стосунки з Міньясом, його іноді аж лякало, який страшний і жорстокий його компаньйон. Міньяс, певно, належав до тих безсоромних людців, що не мають нічого святого і не зупиняються ні перед чим. Хоч Міньяс потроху втягнув хірурга в сумнівні й не зовсім чорні оборудки, він, однак, ще ніколи не доходив до такого жахіття, щоб пропонувати ось так позбутися дружини.
Бо насправді, пояснюючи Полю Дропу блага, які принесе йому смерть дружини, Міньяс прагнув натякнути, що слід би якось підлаштувати ту смерть, зробити так, аби полишила цей світ безталанна хірургова дружина. Отож Міньяс намовляв професора на злочин, на вбивство, — і який же страшний той злочин і те вбивство!.. Адже жертвою мала стати законна дружина вбивці.
Поль Дроп, відколи запізнався з Міньясом, відчував, ніби в нього потроху атрофується совість. А тепер навіч побачивши, що нечесністю та непорядністю він мостить собі дорогу до прірви, в ньому немов прокинулася гідність.
Якусь хвилю Поль Дроп дивився на Міньяса з непідробним жахом. Йому здалося, ніби він зіткнувся з хижою, кровожерною твариною, навіть зринула думка збити на землю й розтоптати цю відразливу почвару, що заступила йому шлях. Та після недовгого вагання хірург обм'як, лютий погляд, який спопеляв Міньяса, полагіднішав, а повіки немов пригасили несамовите палахкотіння в очах. Бо після цього мовчазного бунту професор справді відчув, як у його серці зажевріла надія.
Звісно, він зовсім не збирався зводити дружину зі світу, та в глибині душі таки мусив зізнатися, що смерть Амелі відчутно спростила б і поліпшила його становище. Дійшовши такого висновку, професор поринув у марення й сподівання. Подумки перенісся в таємничі покої на п'ятому поверсі свого будинку на авеню Мадрід. Саме там було те, що він називав своїм земним раєм.
Саме там професор Поль Дроп позбувався повсякденних клопотів, наодинці зі своїм ідеалом, не помічав плину часу й просиджував години. Саме там, живучи, мов у казці, хірург, учений почувався романтичним, сентиментальним поетом, котрий, завдяки щасливому випадку, сприятливому збігові обставин міг у всеохопному натхненні поєднати найдорожчі й наймогутніші почуття, що полонили його і серце, і мозок.
Що ж то за почуття так проймали і наповнювали життя професора Поля Дропа? Що мав на увазі фінансист Міньяс, який щоразу, ледве Поль Дроп згадував про свою незвичайну наукову роботу, зичив йому щастя в любові?
Проте для чоловіків, що обідали тет-а-тет у ресторані «Фазан», ще не настала пора пояснень. Міньяс досить спокійно дивився, як подіяли на співрозмовника його моторошні натяки. Бо хоч і цинік, хоч які злочинні думки роїлися в його голові, виливаючися в нелюдські задуми, Міньяс завжди непокоївся, як його сприйнято. Спершу, коли дивився на заціпеніле обличчя хірурга, він побоювався, як би той не повстав проти нього. Але не виказав жодної тривоги, слушно, по-філософському міркуючи, що час усе владнує і згладжує. А за хвилину Міньяс привітав себе з точним розрахунком. Бо читаючи думки хірурга, мов розгорнуту книжку, збагнув, що Поль Дроп і справді, ще не вирішивши остаточно стати вбивцею дружини, вже погодився, що не слід заважати їй умерти. Або принаймні змирився з такою думкою.
Мабуть, Міньясу цього вистачило, бо він заговорив про інше, і до кінця обіду співтрапезники розводились про неістотні дрібниці, не пов'язані з особистими справами. Лише через дві години, коли ці нібито друзі розлучалися на порозі ресторану, Міньяс нагадав хірургові, з чого почалася їхня бесіда.
— Уявіть, — мовив він, — що з вашою дружиною сталося лихо. І ви збагнете, яку свободу і які статки це принесе вам.
Хірург сахнувся від Міньяса й заквапився до свого автомобіля біля тротуару. Але не обурився й не заперечив. А Міньяс, дивлячись йому вслід, потер руки і по-садистському всміхнувся. А тоді цей зловісний таємничий фінансист процідив крізь зуби:
— Отепер я певен у його співучасті й мовчанці. Найважче зроблено, зосталося наймарудніше.