Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Оце так! — бурчав добродій, якому ніхто не допомагав і який насилу тримав жінку, безвладно обвислу на руках. — Оце так! Невже тут усі без серця і ніхто мені не допоможе? — І роздратовано кинув натовпу: — Адже бачите, що пані непритомна, що її покалічило…
Поліцейський почав виглядати якогось автомобіля, щоб відвезти потерпілу.
— Мабуть, — мовив він, — її слід одвезти до аптеки.
На що чепурний добродій зауважив:
— Я і хочу зробити їй цю послугу, адже прибув на площу Трініте відразу по аварії, онде моя машина. — Він повів поглядом на розкішний лімузин, трохи віддалік біля тротуару.
Юрба кинулася йому допомагати. Потяглися десятки рук, і за хвилину нещасна була в розкішному авто; поліцейський ступав за його елегантним: власником.
— Скажіть, будь ласка, — занепокоївся він, — куди ви хочете одвезти цю пані?
Поліцейський намагався роздивитися номер машини, щоб знати, кому вона належить. Елегантний добродій зрозумів його намір.
— Моє ім'я — Міньяс, а ось моя адреса. — Він простягнув візитку поліцейському. А тоді відповів на сержантове запитання. — Бачу, цю даму тяжко покалічено і її слід хутчій доставить до лікарні. Раджу в клініку Поля Дропа, що на авеню Мадрід.
Сержант завагався, адже з ним був лише свисток, а ніхто з колег на підмогу не прийшов.
— Та я, — озвався він збентежено, — і не знаю, чи так годиться… Інструкція велить у таких випадках відвезти потерпілого до найближчої аптеки. А тоді в поліційну дільницю.
Елегантний добродій — Міньяс, бо це й справді був загадковий фінансист, роздратовано стенув плечима:
— Чхав я на ту інструкцію. Я знаю тільки те, що обов'язок кожного порядного громадянина — спершу допомогти ближньому, а вже тоді зважати на інструкції. Адже бачите, що в пані тяжкі травми, вона спливає кров'ю й непритомна. Хірург напевне зарадить там, де простий аптекар опустить руки.
Приголомшений сержант дивився на нього, а Міньяс владно додав:
— Ви знаєте, хто я і де живу. Та й мене шанують на біржі, я вам не перший-ліпший. Гаразд, хлопче, беру на себе всю відповідальність.
Міньяс подав знак своєму водієві, що, мабуть, уже чекав на це, і вмостився біля нещасної жертви. Перехожі, прихилені рішучістю елегантного добродія, дивилися, як лімузин повільно рушив, а тоді, набираючи швидкості, зник на Лондонській вулиці.
Юрба схвальним гомоном проводжала машину.
— Який він добрий, — переказала схожа на перекупку стара жінка. — Не часто побачиш такого жалісливого багатія.
Сержант невдоволено докинув:
— Не слід було йому втручатися.
— Ти диви на нього! — обурився натовп. — Що ж це таке? Де таке видано!.. Ці нероби кинуть тебе здихати на вулиці, аби тільки дотриматися якоїсь інструкції. Іди ти зі своїми інструкціями… Той ошатний добродій вчинив порядно, що повіз потерпілу до лікарні для багатих.
Сержант відчув, що в душі його навіть тішить те схвалення, яким люди вітають власника лімузина. Тож не зовсім упевнено проказав:
— Треба нести службу як годиться, адже так? У мене є інструкції, і я мушу їх дотримуватись… Панове, якщо хтось не проти бути свідком, то я не матиму претензій до того добродія.
Сержантові простягнули кілька візиток, і він поклав їх до сумки. А вгадавши, що неподалік і досі валяються дві розбиті машини, вернувся до них скласти протокол. Там юрмилися люди, і сержант ледь пропхався досередини.
Вийшовши наперед, він грізно гукнув:
— Водії… Де водії обох автомобілів?
Сержант зачекав, але ніхто не озвався. Тоді він звернувся вдруге, ще суворіше:
— Ану-но, водії, дайте я на вас подивлюся!
Ніхто не озивався, а юрбою прокотився гомін.
— Як це їм пощастило втекти? — здивувався хтось.
— Певно, — підхопив інший, — вони з тією ж швидкістю понеслися далі, і досі обоє вже на протилежних кінцях Парижа.
Юрба зареготала, а сержант сердито насупився і голосно висловив те, що його непокоїло:
— Хоч би їх там на споді не було.
З юрби ґаволовів виступив високий, худий та знекровлений чоловік і ввічливо торкнувся рукою капелюха: