Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Високий блідий молодик випростався на стільці й усміхнувся:
— Саме туди, — заявив він, — я й подамся розтинати собі черево, коли апендицит надто вже дошкулить.
Владним і недвозначним порухом урвавши розмову, вже ніби й не помічаючи служника, маркіз підкликав офіціанта. Той одразу прибіг, і молодик замовив іще одну пляшку шампанського.
Швейцар «Фазана» не помилився: гості, що так зацікавили товариство, й справді були професор Поль Дроп і фінансист Міньяс, два компаньйони. Чекаючи замовлення, Міньяс поклав лікті на стіл і нахилився до хірурга; схоже, вони й далі провадили розмову, почату давніше й перервану тоді, коли заходили до «Фазана».
— Любий Дропе, — говорив Міньяс, — усе це вкрай прикро, бо попри наші зусилля і намагання, ситуація не змінилася. Гадаю, вам будь-що треба знайти хлопчика вашої дружини. Втім, його можна назвати й вашим сином, адже за законом і ви вважаєтеся йому батьком. Чи ви не так гадаєте?
Замислений, споважнілий професор хитнув головою і спроквола проказав:
— Авжеж, і я так гадаю; попри щире прагнення вирвати бідолашну і дитину з безперечно негідних рук, які ув'язнили її і обернули на знаряддя шантажу, я ще й хочу, аби вона повернулася до мене і про неї добре дбали. Бо ж, по суті, це єдиний спосіб підтримати свою репутацію. Крім того…
Професор урвав, бо надійшов офіціант із закусками, а Поль Дроп, певно, не хотів, аби хтось знав про його клопіт. Підійшов винар, а тоді й метрдотель, цікавлячись у сановних клієнтів, чи вдовольняють їх подані страви та питво, Міньяс дратливо спровадив тих причеп і, щоб повернути Дропа до перерваної розмови, заговорив з брутальною щирістю, яка не раз спантеличувала Міньясових співрозмовників і породжувала в них певні підозри:
— Все, що ви кажете, цілком слушне, вам потрібна дитина, аби тримати матір; бо ж і справді, дружинине багатство повинно перейти до сина. А поки він досягне повноліття, саме ви, як батько, маєте опікуватися його статками.
Сторопілий і приголомшений професор аж здригнувся, вражений, що його потаємну, досі приховувану думку висловлено так недвозначно. Він не відповів і, щоб подолати хвилювання, взявся до закуски, що стояла найближче. Проте Міньяс не вгавав.
— Бачите, любий Дропе, — заявив фінансист, — одне я вважаю доконечним. Слід, як ви самі щойно казали, будь-що повернути дитину. Ми знаємо, що вона в руках шахраїв, отже, й повернути її не важко, якщо пристати на їхню вимогу. Ці люди, — може, їх кілька, а може, лише один негідник, — вимагають за дитину сто тисяч франків… Та, повірте, найпростіша розв'язка завжди й найкраща. Самі бачили, що поліція нічим не зараджує, отож слід виявити поступливість, тобто заплатити.
— Авжеж, — погодився Поль Дроп, скрививши рот у нервовій іронічній і усмішці. — Але ж потрібні гроші… От хоча б у вас — є сто тисяч франків?
Міньяс загадково всміхнувся.
— Якби навіть я їх мав, то на таке діло не пустив би. Бо, вважаю, не мені задобрювати шантажиста, аби він віддав вам дитину. Та й немає в мене таких грошей. Зате я знаю, як роздобути їх.
— Справді? — недовірливо глянув професор. — І як? Ви ж розумієте, що я не можу взяти лікарняних грошей.
— Знаю, — відповів Міньяс. — Але зовсім не йдеться, щоб розтринькати гроші, конче потрібні вашій лікарні… Повірте, що існує тільки один вихід. Зверніться до вашої дружини й попросіть у неї потрібну суму.
Професор Поль Дроп здригнувся. У голову йому шугнула кров, руки затремтіли.
— Міньясе! — докірливо скрикнув доктор. — Вам, певно, тяму відібрало. Саме це найперше спало мені на думку. І попри наші складні взаємини, — адже вона віддалилася від мене й чекає розлучення, ставши мені мовби ворогом, — я відразу подався до неї і зробив так, як ви зараз радите… Ви знаєте, чим це скінчилося… Амелі була непохитна… Відмовила мені й відмовлятиме, бо останні її слова були: «Полю, поки я жива, ви не одержите жодного су».
Міньяса це зацікавило.
— Вона так і сказала? — іронічно позирнув він на професора. А за хвилю спитав: — І що ж ви вирішили?
— А нічого, — відказав хірург.
— Даремно, — кинув Міньяс.
Фінансист з дещо загадковим виглядом наповнив келих свого співбесідника і припросив випити. Коли обоє скуштували розкішного вина, що вигравало в їхніх келихах, Міньяс перехилився через стіл до Поля Дропа й стиха заговорив:
— Ваша дружина заявила, що, поки жива, не дасть вам жодного су? Отже, є тільки один вихід: узяти гроші одразу по її смерті.