Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
XVIII
ДО КОХАННЯ
За кілька годин по тому, як Поль Дроп залишив свого страхітливого компаньйона, почуваючися геть розбитим, просто знищеним тією злочинною і все ж нездоланною спокусою великого багатства, в протилежному кінці міста на бульварі Шапель біля входу в брудне підозріле кабаре лементувала зграя волоцюг — в ній було чимало злих і жорстоких облич.
Поліцейські агенти, що наглядали за кварталом, уникали навіть проходити тротуаром повз тих людців. Щоб не спровокувати їх до бійки, охоронці порядку обачливо й не без підстав вважали, що ліпше заплющити очі й не помічати, що таке скупчення люду суперечить законові.
Щоправда, волоцюги ті нічого лихого й не робили, тож і не годилося їх чіпати. Зате самі волоцюги, здавалось, обмірковують щось важливе, і якщо вони, порушуючи закон, збилися в гурт побіля підсліпуватого кабаре, з якого через пізню годину їх випровадили, то не щоб подратувати поліцію, а для поважної розмови. Були тут люди, відомі в злодійських кишлах, люди, яких добре знали й на бульварах, і в сутіні паризьких мостів, і за в'язничними гратами.
Поліцейський, агент безпеки, проходячи поряд, упізнавав майже кожного з гурту. Спершу йому впала у вічі нерозлучна трійця — Газкран, Вічкун і їхня подруга Аделя; далі він примітив обшарпану й бруднішу, ніж будь-коли, кумасю Тулуш, перехопив несамовитий погляд зловісного Бедо, а тоді побачив і кумедного чоловічка, що рухався немов лялька на ниточках, з головою як у полішинеля. Звали його Качан, а сам він себе пихато прозивав «секретарем Бедо», мовби й справді був вікарієм якогось священика.
Качан, на якого в банді мало зважали, маючи його за ніщо, цього вечора розприндився, випинав груди, поводив плечима і загадково позирав на співрозмовників. Бо саме він приніс якусь звістку, мав розповісти щось цікаве, чим привернув увагу таких сановитих осіб, як Бедо, Тулуш і Газкран. Качан знав про якусь оборудку, єдиний з усієї бражки розмовляв з поважним паном, що сипнув йому купу грошей, обіцяючи підкинути ще, якщо діло вигорить.
Після такого вступу Качан, упевнившися, що його слухають, якнайдокладніше виклав усе. Десь із годину тому на темній вуличці його перестрів вичепурений пан і почав із того, що тицьнув йому двадцять п'ять луїдорів. А тоді сказав: «Діло таке. Треба, щоб ти з дружками завтра ввечері прислужився мені й зробив те, що я звелю». Качан, сховавши луїдори в кишеню, сказав, що згоден і попередить своїх друзяк. Потім поцікавився у того щедрого добродія, що ж то за оборудка. Пишний пан — поважна персона — одразу запевнив Качана: «Не треба здіймати ні бучі, ні вбивати когось…. Ви повинні підлаштувати аварію, роздобути якісь колеса і врізатись у таксі, де сидітиме дівка, яка заслуговує прочухана. Після цього всі нехай розбігаються аж до другого дня, а ввечері в дядька Корна чоловік, якому ви те зробите, роздасть гроші. На них ти з дружками гулятимеш не тиждень і не два».
Качан переповів й інші подробиці. Вислухавши його уважно, волоцюги замислились. Першим озвався Бедо, але не тому, що був меткіший на розум, а тому, що його шанували за вік, сміливість і досвід. Немов він був отаманом, ватажком злочинної зграї. Бедо зверхньо поклав руку на плече Качанові.
— Синку, — прорік він, — ти добре попрацював… Бачу, з тебе вже виходять дурощі, чого доброго, ще й люди будуть… Може, й ти коли-небудь станеш пронозою, як Вічкун або навіть Газкран, твоя оборудка не така вже й кепська. Ти довів, що не дурень, коли береш гроші наперед.
Бедо простягнув Качанові велику волохату руку, яку той, розчулившись, ладен був стиснути в долонях. Проте Бедо навіть гадки не мав вдячно тиснути йому руку, він лише глузливо всміхнувся:
— Качане, зліпитися пальцями — надто мало. Це просто забавка, що не має нічого спільного з правдивим почуттям. Я потребую вагомішого. Ану, діставай свої жовтенькі.
Качан, що не сподівався такого брутального наскоку, сприкрено дививсь, як півкопи луїдорів з його кишені перемандрувала в одіжні глибини Бедо. А той не відчував анінайменшого сорому.
— Отож, Качане, люди з тебе будуть. Тож іди й скажи тому типові, що завтра все буде гаразд. А зараз розходьмося спати. Зустрінемося завтра в шинку, як пробамкає дванадцять.
Поліцейські, що чатували на бульварі під аркадами метро, не без утіхи побачили, як волоцюги помалу розходяться. І тоді найстарший з агентів мовив наймолодшому:
— Як я тобі й казав, найкраща запорука порядку й спокою — не потикатися на очі в мундирі і дати людям робити те, що їм до вподоби.