Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Перепрошую, пане сержант, але гадаю, ви даремно гукаєте тих хлопців. Я бачив цю аварію і мені здалося, що обидва водії чкурнули відразу…
Для сержанта те вже не важило: його більше обходило, щоб ніхто не звинуватив його самого. Та й що сержант міг удіяти? Не бігти ж йому за водіями, навіть якщо ті й утекли. Він повернувся до співрозмовника й запитав:
— Ви будете мені за свідка?
Проте бідолашному сержантові сьогодні не щастило. Чоловіка, що казав про втечу водіїв, вже не було. Він зник у густій юрбі, до якої з Шосе д'Антен та вулиці Кліші вже мчало з півдесятка поліцейських на велосипедах; ті якось дізналися про дорожню пригоду.
Поки на площі Трініте більшала юрба, вузькою і темною вулицею Сен-Лазар до церкви Богородиці Лоретської прямували кілька підозрілих голодранців. Серед них і високий худий чоловік, що підходив до сержанта, — не хто інший, як Газкран. Довгань реготав, звертаючися до Вічкуна: той, звісно, дріботів поруч.
— Розраховано точно! — не вгавав він. — Оце робота! Спрацювало, як годинник. Ніби для кіно знімали! Як же смачно Бедо, котячись у своїй колясі від майдану Пігаль, втелющився в Качанову машину!
Аделя, що йшла з тими волоцюгами, докинула:
— А тій курці в Качановій бляшанці таки дісталося! — І відразу зацікавлено спитала: — А хто той ошатний пан, що нагодився?.. Певно, й він до цього причетний. Скільки то грошви треба мати, аби їздити в машині, де з кожного боку вікна, а зверху — справжнісінький дах! Ото вже багатій!
Газкран і Вічкун перезирнулись і значуще похитали головами, нічого не відповівши Аделі. Певне, добре знали того чоловіка, якого молода потіпаха назвала ошатним паном. Але воліли не признаватись.
Наступного дня, коли блідавий день пробився крізь білі завіси вікна без віконниць, молода бліда жінка повільно розплющила повіки й насилу ворухнула губами:
— Що зі мною? Де я?
Вона спробувала ворухнутись, підвести голову, і з грудей вихопився болісний стогін. Знесилівши, впала назад, на підкладені подушки.
— Господи! — жалісно простогнала вона й заплющила очі.
Друга жінка, певно, медсестра, що сиділа в палаті й стежила за хворою, підійшла до ліжка й стиха мовила:
— Не ворушіться, пані, не ворушіться. Ви ще надто кволі, проте все обійдеться.
У недужої виднілися тільки очі і лоб; решту обличчя було перев'язано бинтами і обкладено тампонами вати. Груди, плечі і шию теж було перев'язано, на білому де-не-де проступали криваві плями. Певно, жінка була неабияк зранена, — і справді, на ліжку лежала Амелі Таверньє. Вчора ввечері завдяки турботі пана Міньяса бідолашну, зомлілу, майже неживу жінку доставили в клініку професора Поля Дропа — її чоловіка.
Амелі нічого про те не знала; Міньяс розбудив професора, і її, нерухому, непритомну, поклали в одну з палат, де й надали першу допомогу. Термінового хірургічного втручання вона не потребувала, потерпілій лише слід було відпочити. Та й Поль Дроп, аби погамувати свою тривогу, посадив біля дружини мадемуазель Данієль: саме їй довірив він у цілковитій самотині цілу ніч доглядати свою дружину.
Невдовзі після цієї пригоди Міньяс і Дроп зустрілися переговорити.
Сидячи віч-на-віч, вони придивлялись один до одного. Поль Дроп немов рентгеном намагався висвітити душу таємничого власника своєї клініки, а Міньяс лиш ущипливо всміхався.
— Зрештою, — затинаючись, почав хірург, — чи не поясните ви мені, що сталося, що призвело до такого нещастя?
Міньяс захихотів.
— Випадковість, любий друже, але вкрай доречна… Що сталося? Ta найпростіше: ваша дружина їхала в таксі через площу Трініте, таксі зіткнулося з іншим таксі. Вашу дружину покалічило, вона в непритомному стані. Я саме проїздив мимо, узяв її і привіз сюди — що може бути простішого!
Та професора долали сумніви.
— Міньясе, — скрикнув він, — я вимагаю сказати правду! Що сталося? Що ви накоїли?
Перемінивши тон і поведінку, Міньяс владно й жорстоко втупився в Поля Дропа:
— Смерть вашої дружини тільки на користь. Вона потрібна для здійснення наших планів, для наших інтересів. Треба, щоб Амелі померла і щоб смерть її ні в кого не викликала підозри. Ніби ви чи я не причетні до неї… Аварія, жертвою якою стала Амелі, всім здається цілком випадковою. Інакше думати немає жодних підстав. Водіїв розбитих таксі не знайдуть, я маю причини бути щодо цього певним. Тож якщо Амелі не загинула в аварії, її слід звідси викрасти і прикінчити. Слухайте мене уважно, Полю. Я здійснив першу частину задуму, я з місця аварії привіз сюди Амелі. Тепер вона у ваших руках. Я почав, а ви завершіть…