Любомир Гузар. Хочу бути Людиною

Мораль виходить на перший план, коли ці відносини формуються і вступають у дію, тому що вона — це договір. Для віруючої людини — це Заповіт, договір із Богом. Для будь-якого члена нормального вільного суспільства — це «межі свободи», на яких твоя свобода стикається зі свободою іншої людини.

Лідерство церкви в рейтингах довіри серед українців — це саме симптом «морального голоду», аналог «блоківського крику». За відсутності громадських договорів і чітких орієнтирів у виборі добра і зла ми покладаємося на тих, хто «відповідає за Завіт». Тут я мушу ще раз нагадати про різке падіння рівня довіри до церкви після Революції гідності. Це ніяк не було пов’язано з тим, що церква якимось не відповідним чином діяла на Майдані — навпаки, її роль оцінили дуже високо. Вона втратила свої позиції як єдиний до того моменту «гарант договору». Під час чергового революційного сплеску люди повірили в те, що вони зможуть самі сформулювати й установити для своєї країни правила гри. Якщо надія на новий договір надалі танутиме, довіра до церкви в результатах соцопитувань зростатиме. Навряд чи священнослужителям варто з того радіти, адже це означатиме не «побожність народу», як комусь здається, але бажання вірних перекласти всю відповідальність за виконання Заповіту на Бога і його земне представництво.

Заклик Гузара до Майдану («працювати так, ніби все залежить від тебе, і молитися так, ніби все залежить від Бога») можна трактувати як запрошення вийти з патерналістських уявлень про Завіт і прийняти його як сопричастя. Це залежить від твого вибору й дії, від готовності назвати Бога на «Ти» — прийняти Його як Особистість і Співрозмовника, а не як Великого Боса, який «винагороджує» або «карає» залежно від «слухняності». В одному з інтерв’ю патріарх Любомир майже зізнався в тому, що не може повірити в пекло — Бог занадто добрий, щоб допустити існування такого жахливого місця. Віра — це не репресивна машина заборон і обмежень, а свобода. За Блаженнішим, «свобода робити добро». Саме мораль, на його глибоке переконання, — підґрунтя всіх наших соціальних і політичних негараздів: «Для подолання корупції належить насамперед змінити систему виховання, заново її будувати. А це духовна, не економічна програма. У ній треба шукати ліки від корупції… Ми ж, судячи з програм реформ і взагалі настрою нашого проводу, усе робимо навпаки: спочатку економіка — а там усе само собою стане прекрасно. Не стане. Ми матимемо добру економіку тільки тоді, коли будемо мати морально здорових людей».