Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Швед ковтнув повітря.
Постріли пролунали зліва і справа… відбиваючись від стін рикошетили навсібіч.
Ні, ну як можна бути таким бараном! Чому не попередити Флемінга? Чому… Тепер надії вибратися звідси майже дорівнюють нулю…
Постріл пролунав зовсім поруч…
Марко вистрілив і, здається, поранив одного з нападників, що зачаївся у сутіні коридору.
— Алексе… — долинув переляканий вереск Сибілли.
— Прєкратітє стрелять! — почувся інший, низький, жіночий голос.
Швед обережно визирнув з-за кутка навислого брезенту.
Сходами, приставивши до Сибіллиної скроні зброю, поволі спускалася якась жінка.
Певно, це і була Воскресенська…
— Містере як вас там… — проказала вона ламаною англійською. — Якщо леді Чеддерс направду являє для вас якусь цінність, ви припините стріляти. Опустіть зброю і виходьте… Поговоримо.
— Про що, цікаво? — гукнув він у відповідь.
Зоя штурхнула Сибіллу пістолетом поміж лопаток, від чого та ледве не перечепилася і не полетіла сходами униз.
— Про те, що могло б зацікавити британського журналіста… — відповіла Воскресенська. — І нас також… Бачите, нам не обов’язково залишатися ворогами. Ми можемо стати взаємокорисними і забути ті прикрі непорозуміння, спричинені вами, які призвели до обшуків та облав у радянському генконсульстві…
— Уявлення не маю, до чого тут я… — гмикнув Марко. — Чи ви переконані, що у Харбіні немає інших, кому ваші дипломати стоять упоперек горлянки і усе зійшлося на мені?
— Містере Мак-Міллан… Будьте певні, — промовила Воскресенська, — Харбін будували росіяни і російські будівлі дуже надійні. Ми знаходимось у одній із таких будівель… Цей підвал вельми глухий, вас ніхто не почує, не прийде на допомогу… Проте вам може і не знадобитися подібне, якщо ми спокійно побалакаємо… Живими зостануться усі… леді Чеддерс, до якої ви небайдужі і якій пообіцяли спокійне майбутнє у Європі, і ви також…
— Дякую за люб’язну пропозицію! — вигукнув Швед.
— Єдине, що я не можу зрозуміти… Навіщо вам здалися історичні цінності, які належать Радянській Росії? На злодія ви мало скидаєтеся… Чи у ту мить, коли ви побачили перед собою стільки дорогоцінних речей, — кивнула Зоя на відкриті ящики, — це затьмарило ваш британський розум і ви втратили здатність раціонально мислити? Але як на журналіста, я вам скажу, ви стріляєте справді непогано…
— Вправне володіння зброєю у країні, звідки я приїхав, — звична справа, — відповів Швед, оглядаючи свій револьвер. Біля черевика, під штаниною, залишався ще маленький «Браунінг», але його набої варто було поберегти. Якщо з’явиться-таки реальна можливість вибратися з цієї катавасії.
— Можливо, я і пристав би на вашу пропозицію, мадам, але, по-перше, не маю жодних гарантій, що залишуся живим, якщо вийду без зброї. А по-друге — я так і не почув, навіщо мені це треба… Не вельми елегантний спосіб вербувати іноземних громадян, стріляючи у них. Чи ви там, у себе на Луб’янці, уже геть не перебираєте засобами?
Вона помовчала якусь мить.
Зійшла униз, зводячи перед собою Сибіллу Чеддерс. Тепер Марко міг бачити і саму Воскресенську, і Сибіллу, зіщулену, пригнічену.
Цікаво… що вона встигла вибовкати своїй шефині, поки була там, нагорі?
— Усе насправді залежить від того, що зможете запропонувати нам ви, — відповіла Воскресенська. — Судячи з усього, у Харбіні ви зуміли налагодити різноманітні контакти, зв’язки.
— Їх має кожен журналіст у пошуках цікавих новин для свого видання, — відказав Швед з іронією у голосі.
— І навіть причарувати леді Чеддерс… — вела далі Воскресенська.
— Леді Чеддерс не дуже перебірлива, — гмикнув Марко, — тож причарувати її зміг би кожен, хто подарує плящину модних парфумів…
Сибілла відкрила рота, проте сказати нічого не встигла, бо її випередила Воскресенська.
— З вас і Сибілли вийшла б непогана команда, містере Мак-Міллан, як вважаєте? Залишайтеся собі і надалі британським журналістом, працюйте паралельно на нас, ставлячи до відома про все, що на часі і важливе… Ми ж нічого не вимагаємо неможливого… Нам потрібна інформація…
— Як і мені, — відповів Марко. — 3 тією різницею, що я — журналіст європейського видання, а ви, мадам… чекістка.
— Ласкаве телятко дві матері ссе… так у нас у Росії кажуть, — пхикнула Зоя Воскресенська. — У Харбіні достатньо іноземців, які працюють на різні контори одночасно, непогано заробляють і не переймаються такими умовностями… То що, містере журналіст, згода?
— Навіщо стільки незручностей через оцю пропозицію? — усміхнувся Марко. — Ми могли б її обговорити в іншому форматі, десь за філіжанкою кави, а не у підвалі борделю…