Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Глибоким дослідником українського колоніального онтогенезу, що формує протилежний до депресивного садистський імпульс, постає Панас Мирний в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875). Головний народний персонаж Чіпка Вареник поданий у становленні свого психохарактеру, а у зрілому віці нагадує бунтівливого демона — типового героя романтичного дискурсу. Інтроекція материнського образу в онтогенезі Чіпки відбулася у ситуації палкої ненависті, яка сформувалася на основі раннього синівсько-материнського конфлікту: несвідома мати не розуміє вільнолюбну вдачу сина, а її емоційне «виховання» нагадує садомазохістські сюжети Марка Вовчка, тобто «виховання» несвідомо відтворює модель авторитарного биття: «Та не такий же й Чіпка вдався, щоб його можна було бійкою спинити. Спершу таки боявся матері, а далі — звик уже й до бійки, хоч як вона глибоко іноді в серце впивалася, до живих печінок доходила… Ой злий же він був тоді! Ой лютий! Він би — зміг — матері очі видрав або сам собі що заподіяв, якби не баба… А то вона, її тиха мова гасила його лютощі. Як почне, бувало, його умовляти, та словом, як повивачем, зів’є… За те Чіпка любив бабу, душі не чув у їй. Що баба не скаже, усе послухає. А матері не любив і не слухав… Од бійки то сховається, то втече; а послухати — не послуха. Не раз Мотря з серця гірко плакала…»[415]. Материнський авторитаризм при відсутній батьківській фігурі стимулюватиме в обдарованій натурі Чіпки активізацію деструктивних імпульсів на основі зневаги до будь-якої наруги над собою. Авторитарній у своїй несвідомості матері протистоятиме духовний образ баби, яка намагатиметься конструктивно зібрати Его Чіпки навколо батьківського образу Бога. «Бог — батько, — навчає Чіпку баба. — Він усе держить на світі: усяку комашину, усяку скотину й усяку людину… Він за всім ходить, до всього додивляється, од злого береже… Ото як побачить, що сатана умішується у його святе діло, почина світом каламутити, — то й шле святого Ілію на вогняній колісниці убити сатану… Ото як Ілія котить, то грім гримить; а як стрільне вогняною стрілою — то блискавка заблище… Отакий-то бог! Він страшний задля злого, а для доброго — й він добрий. Бог-батько… на світі нас держить і хлібом годує…»[416]. Батьківський образ Бога формує перший моральний страх Чіпки: «Загадається Чіпка. І встає перед його очима розгніваний бог, обгорнувшись чорними хмарами… і гукає на Ілію — карати злого!.. Котить Ілія — небо й земля двигтять, як од вітру перина, од його бігу… Ось шкваркнуло… вогняна стріла розпанахує небо… Страх обіймає Чіпку! Надворі зовсім темно; місяця не видно; біліє, миготить Чумацький Шлях через небо; блищать, миготять зорі… Тулиться Чіпка до баби та стиха шепче: