Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Ми…
— Слухайте! Була колись у мене одна відьмочка. Сили — так собі. Знань — жодних. Сильним відьмаком був її батько, а їй нічого не захотів передати. Була в неї одна здатність. Корисна, я б сказав, здатність. Вона могла збирати величезну кількість Сили. А потім віддавати її. Мені. І збирати цю Силу вона могла лише тоді, коли їй було боляче, страшно…
— Ти з неї знущався, щоб здобувати Силу?
— А що тут вдієш? Треба ж було десь її брати! Та в твоїх клятих Вовковиях вона втекла. Їй помогли. Знаєш хто?
— Здогадуюсь.
— Отож! Твоя мама!
— Ненавиджу! — кинулась Русана вперед, та наштовхнулася на грати.
— Твоя мати була вагітна. Тобою. Вона зв’язала частину сили тієї відьми, Діви, а частину передала тобі.
— То ти моєю силою хочеш живитися? Слабенький при старості літ став?
— І це теж. Тобі розповідав батько, як ти народилася?
— Так! — огризнулась Русана.
— Отож, знаєш, що тебе народила мертва відьма… Ти маєш особливий стосунок зі світом Нави, Корінням Світового Де… — Ворон замовк.
Русана зрозуміла: Ворон бовкнув зайве, те, чого казати не збирався.
— Ну, кажи далі. Чого зупинився? Муч мене далі своїми таємницями. Яка вже різниця, коли я звідси не виберусь?
— Так, — озвався Ворон, — примножуючи пізнання, примножуємо й біль… Що ж, слухай далі. Хай біль твій множиться… Ти живеш на межі двох світів, Нави і Яви. Твоя душа може подорожувати Навою, а тіло лишатися в Яві і жити! І що найважливіше: ти можеш із Нави вертатися! Я відправлю твою душу в Наву й піду слідом. Ти мене туди проведеш і звідти виведеш! Ось така твоя доля.
— А як не виведу?
— А не виведеш — я вийду сам. А твоє тіло знищу! І не буде тобі куди вертатися! Навіки лишишся там, з мертвими!
— А нащо тобі в Наву? — наївно озвалася Дзеванна.
— А багато будеш знати… — пробурмотів Ахруман.
— А як щодо мене? — не здавалась Дзеванна.
— А що з тобою?
— Що зі мною робитимеш?
— Відгадай, чи треба мені поруч хтось із силою, рівною моїй?
— То ти мене…
— Ха-ха-ха! Не вгадала. Треба! Якщо я зможу цю силу використати! Ха-ха-ха!
Полум'я смолоскипу химерно затанцювало від його сміху.
— Чиї сили, думаєш, підтримуватимуть життя у моєму тілі?
— А як не будуть?
— Будуть. Куди вони дінуться! Я зв'яжу своє життя і Русанине! І якщо зі мною щось станеться, те ж саме станеться і з нею! Ось так! Ха-ха-ха!
Відсміявшись, Ахруман підвівся:
— Щось забалакався я з вами! Варто! Варто-о-о! Ану, розвести їх по окремих покоях. Цю, зеленокосу, лишіть тут! А другу — у мої покої. Перевіримо, чи сповна вона перейняла Дівині здібності…
Книга третя
Світове Дерево
1
— Що то за шум? Мо’ що сталося?
— А я звідки знаю? Кричав хтось. Мало хто в лісі кричить! Нас не чіпають, і добре!
Старий повернувся до жінки спиною й заходився лагодити сіті. Та не вгавала:
— От ти завсігда так! А як на кого злодії напали? Чи звір дикий? Помогти тра…
— Тобі тра, ти й помагай! — буркнув він у відповідь.
Поглянувши краєм ока на дружину, старий збагнув: краще послухатись. Руки в боки, з очей блискавки. Зараз почнеться! Пригадає, як з їхньої землянки злодії винесли все борошно, а він навіть не прокинувся. Або як риба порвала вершу, а вона ж попереджала…
— Та зараз гляну! Бач, сіть треба злагодити… А тоді вже…
Зіткнувшись із нею очима, сердито кинув сіті на землю, накинув свиту, припасував до пояса величезну сокиру і пішов.
Повернувся скоро, задихався:
— Там… Чорний Вершник… поранений… але… живий!
— Ой лишенько моє! — голосно зітхнула стара. — Все ж людське життя… Мо' подякує потім хто… Гайда!
— Куди? Ти чула, дурна? Чорний Вершник! Кровопивця! А ти рятувати?
— Чув, що сказала? Кров людська — не водиця. Поможемо йому, гляди, й Ворон віддячить…
— Ага. Батогом по спині. Чи зурочить до сьомого коліна. Що з літ, то з розуму…
— Ти, чим бурчати, краще змайструй якого волока! Тільки хутенько!
Старий незадоволено взявся за сокиру, зрубав дві тонкі березини, вміло переплів їх між собою тонкими прутами. Вийшло зручно: можна буде покласти пораненого і вдвох тягти до хати.
Жінка рішуче пішла лісом, мовляв: ходи за мною! На галявині зупинилася.