Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Русана озирнулася: їх оточили чорні тіні. Воронові охоронці. Такі ж, як і Боримисл, Чорні Вершники. Вона зрозуміла: переможи Боримисл Ворона — у нього не стане сил на його воїв.
«А що як?..» — промайнула думка.
Вона спробувала стати Дзеркалом… і впала додолу, зігнувшись навпіл від страшного болю. Скрикнула. Побачила, як Боримисл озирається… і як Ворон ловить слушний момент і спрямовує лезо Боримислові у серце… Крикнула «Рятуйся!», але було пізно: Ворон уже виймав з Боримислових грудей своє чорне лезо, а з рани на землю, встелену жовтим листям, лилася кров.
Русана закричала і кинулась до Боримисла. Він похитнувся, ступив крок назад і повалився на спину. Дівчина впала йому на груди. Їй раптом став байдужим і сам Ахруман, і вона сама, і весь білий чи чорний світ.
Підвелася тоді Русана з колін. Висохли сльози. Підхопила важку Боримислову шаблю. І пішла просто до Ворона. Той сахнувся, але миттю опанував себе — лише ворухнув плечем, і шабля дзенькнула й розлетілася на дрібні уламки.
Русана впала на коліна. Ахруман щосили вдарив її. Мов крізь шум водоспаду, вона почула зойки, метушіння навколо, й лиш потому знепритомніла.
А коли прийшла до тями, то ледве встигла відкотитись убік — щось важке і велике гупнуло поруч. Це був один із Ахруманових охоронців.
Мертвий. Русана обережно підвела голову. Навкруги лежали тіла Воронових вояк, неподалік височів сам Ворон. Супротив нього стояла струнка дівчина з довгим зеленим волоссям.
Ахруман повертав голову під каптуром туди-сюди, дивлячись на мертвих охоронців. Руки, розведені в боки, тремтіли від напруги. Він ніби стримував те, що сунуло на нього, стискало зусібіч, затискало в лещата.
Русана підповзла ближче. Ані дівчина, ані Ворон у її бік не дивилися. Русана ж пригледілась до дівчини.
Усе її тіло було зібране в одну залізну пружину. Великі очі розширилися від напруги. Між дівчиною і Ахруманом йшов невидимий бій. Ахруман злякався.
Щось дзенькнуло, Ахруман опустив руки, русалка подалася вперед, не втримала рівноваги і впала. Русана кинулась їй на допомогу. Ворон же підніс руки до неба і почав скоромовку:
Враз сотні гострих голок увіп’ялися в Русанине тіло. Закричала вона. І закричала поруч русалка, б’ючись у судомах. Голки проникали в усі усюди, пнулися до серця, мозку, сліпили очі і дірявили вуха. Крізь пелену болю побачила вона, як проступає на шкірі кров. А ще почула Ворона:
— А вдало я все облаштував! Двох зайців і цілий загін зрадників одним разом… Що ж, до справ…
26
Сонце гнало геть морок, хмари і холод. Проте осінь брала своє: Бось кутався у плащ із вовчої шкури, Золота видихав гаряче повітря і дивився, як воно парує на холоді. Рутенія попри ранкову бадьорість засинала під одноманітні кроки. Швидко їхати не могли — заважав туман, та й стежка кривуляла між пагорбів, то занурюючись в ущелини, то виповзаючи на рівнину.
Раптом густа темінь навалилась на Рутенію. Судома звела руки…
Хтось поруч закричав!
Біль пронизав тіло, спалахнула перед очима блискавка і зникла у напрямку Богумира…
Морок зник.
— Дзеванна! Вона в небезпеці! — скоромовив Золота. — Це те замовляння… Це воно…
— Далеко до неї? — спитала Рутенія.
— Дуже… — він зосередився. — Богумир, це точно. Так… Так… Це сталося десь посередині між Руссю і Сієвією. Далеко…
— Точно не можеш сказати, що сталося? — питав Бось.
— На жаль… Ет, мене б теперішнього та в минуле…
— Прискоримо ходу? Лютибор може їхати дуже швидко, проте, всіх не донесе… Та й вистежить його Ворон! Вистежить! Далі багато сіл, ми зможемо поміняти коней… А вже в Богумирі розділимося! Хтось шукатиме Дзеванну, хтось — до Воронового лігвища.
— Ага! А тим часом від Дзеванни і мокрого місця не лишиться! Немає в нас часу! Немає! — кричав Бось.
— Криком їй не допоможеш, — сказав Віт. — Як обминути Ахрумана і швидко дістатися до Дзеванни?
— Чекайте… чекайте… — мовила Рутенія. — А якщо нам не ховатися від Ворона? Він чекає на мене де?