Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

На світанку Іранона охопило сум’яття, бо куполи Унаї не сяяли золотом на вранішньому сонці, а були сірі і похмурі. Мешканці Унаї були постійно бліді від гулянь, отупілі від вина і геть не схожі на осяйних жителів Айри. Але Іранон зостався, тому що люди кидали йому квіти і оплесками вітали його пісні, а з ним і Ромнод, якому полюбилися міські гуляння, який і сам почав вплітати у своє темне волосся троянди і мирт. Уночі Іранон співав гультяям, але був, як і раніше, увінчаний лише лозою гірського винограду і співав про мармурові вулички Айри і про дзеркальну гладінь Нітри. Співав він і в оздоблених фресками залах Монарха, стоячи на кришталевому помості, який був піднятий над підлогою, що правила їм за свічадо, і своїм співом він викликав в уяві слухачів дивовижні образи, а в дзеркалі підлоги, здавалось, відбивалося щось давнє, неймовірно прекрасне і вже напівзабуте, а не залиті вином бенкетувальники, які засипали його трояндами. І король вмовив його відкинути вбік свій подертий багрянець, зодягнув його у золото і сатин, персні з нефриту і браслети з фарбованої слонової кістки, оселив його у позолоченій і завішаній гобеленами кімнаті з різьбленим дерев’яним ліжком під навісом із вишитого шовку. Так Іранон замешкав в Унаї, місті лютень і танців.

Невідомо, скільки часу Іранон прожив у палаці Унаї, але якось король запросив до палацу екзотичних танцівників із пустелі Ліраніану і смаглявих флейтистів із Дринену на сході, а увечері гульвіси кидали свої квіти не Іранону, а танцівникам і флейтистам. І день за днем Ромнод, що був ще хлопчиком у гранітному Телосі, ставав усе огряднішим, обличчя його все більше червоніло від вина, він усе менше і менше мріяв і вже без захоплення слухав Іранонові пісні. Але хоча Іранон сумував, він не припинив співати і так само щовечора виливав у піснях свої мрії про Айру, місто з мармуру й берилу. Якось однієї ночі одутлий і розповнілий Ромнод, важко хропучи на гаптованих подушках свого бенкетного ложа, помер, а схудлий блідий Іранон співав самотою у далеких закутках. А коли Іранон зронив останню сльозу над могилою Ромнода і вкрив її зеленим віттям, яке хлопець колись так любив, він скинув увесь шовк та прикраси і, забутий, пішов геть. Геть з Унаї, з міста лютень і танців, одягнений тільки у подерту порфіру, в якій і прийшов, прикрашений лише свіжими виноградними лозами з гір.