Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Отакі неймовірні байки і змусили селян залишити Кілдеррі, тож коли я їх почув, то геть не здивувався, що Деніс Баррі знехтував ними. Втім, його неабияк цікавили старожитності, тож він запропонував ретельно дослідити болота відразу після їх осушування. Він часто навідував білі руїни на острівці. Очевидно, вони були дуже давні, а обрисами мало скидалися на типово ірландські руїни, але надто сильне руйнування не давало змоги уявити, як вони виглядали у часи своєї величі. Однак у будь-який момент можна було починати дренажні роботи, тож робітники з півночі збиралися здерти із заборонених боліт їхні шати зеленого моху і червоного вересу, знищити маленькі струмочки з мушлями на дні і тихі, оточені чагарником блакитні плеса й заводі.
Коли Баррі закінчив мені все це оповідати, я вже клював носом, бо денні мандри мене стомили, а оповідь хазяїна затяглася до глибокої ночі. Слуга показав мені мою кімнату у віддаленій вежі, з вікон якої було видно село і луку на краю боліт, та й самі болота, тож у світлі місяця я міг бачити тихі дахи, з-під яких втекли селяни і під якими тепер мешкали робітники з півночі, а ще парафіяльну церкву, увінчану старовинним шпилем, а ген далеко, за похмурими болотами — далекі давні руїни на острівці, які сліпуче сяяли. Щойно я задрімав, мені, здається, почулися слабкі звуки з далечини; дикі і схожі на музику, вони сповнили мене незбагненним захватом, що забарвив мої сни. Та тільки-но я прокинувся наступного ранку, зрозумів, що то був лише сон, бо видива, які я бачив уві сні, були чарівніші за будь-яке звучання нічних сопілок. Вражений почутими від Баррі легендами, мій розум уві сні блукав довкола пишного міста на зеленій рівнині, з мармуровими вулицями і статуями, палацами і храмами, барельєфами і написами на стінах — все у величі і красі того міста промовляло, що це Греція. Коли я оповів Баррі цей сон, ми обоє над цим посміялися; я, втім, сміявся гучніше, бо він був стурбований через своїх робітників з півночі. Вже шостий день поспіль вони запізнювалися на роботу, повільно і важко прокидалися, працювали так, ніби вони геть не відпочили, хоча й напередодні увечері лягали рано.
Того дня по обіді я самотньо блукав залитим сонцем селом, подекуди забалакував до робітників, що саме байдикували, бо Баррі був заклопотаний останніми приготуваннями до початку дренажних робіт. Робітники були далеко не такі щасливі, як могло здаватися, здається, більшість із них тривожив якийсь сон, який вони бачили вночі і марно намагалися пригадати. Я переповів їм власний сон, але їх це не зацікавлювало, аж доки я не сказав про дивні звуки, які мені, здається, вчувалися. Тоді вони здивовано на мене подивилися і зізналися, що вони, ніби, теж чули ці дивні звуки.
За вечерею Баррі оголосив мені, що через два дні почнуться дренажні роботи. Я був радий, хоча мені й не хотілося бачити, як здиратимуть мох і верес, як зникатимуть маленькі струмочки і плеса, а все ж я все більше прагнув проникнути у давні таємниці, які може ховати глибоке торфовище. Тієї ночі мої сновиддя про звуки сопілки і мармурові перистилі[51] раптово і тривожно урвалися, і я бачив, як на місто у долині впала моровиця, як ліс, що страхітливо стрімко наступав, поховав мертві тіла на вулицях, залишивши неторканим лише храм Артеміди на вершині гори, де Клея, стара жриця місяця, лежала тиха і холодна, увінчана короною зі слонової кістки.
Я вже казав, що прокинувся раптово, ніби за сигналом. Якийсь час я навіть не міг визначити, сон це чи яв, бо у моїх вухах усе ще відлунював пронизливий звук сопілок, але коли я побачив на підлозі холодні промені місяця і обриси заґратованого готичного вікна, то вирішив, що це, мабуть, яв, це замок Кілдеррі. Тоді я почув годинник, який десь далеко внизу відбивав другу годину, і впевнився, що вже не сплю. А все ж до мене долинав той жахливий звук з далини: дикі, дивні мотиви навівали думки про якийсь танець фавнів на далекому Меналі. Вони не давали мені заснути, роздратований, я схопився на ноги і перетнув кімнату. Цілком випадково я підійшов саме до північного вікна і кинув погляд на мовчазне село і луку на краю боліт. Я не хотів розглядатись навколо, бо над усе хотів спати, але мене катували звуки сопілок, і я мав щось зробити або хоч побачити, у чому річ. Звідки мені було знати, що саме постане перед моїми очима?
51
Внутрішній дворик, оточений критою колонадою.