Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Пошуки Iранона
У гранітному місті Телос блукав юнак, увінчаний виноградною лозою, його золотаве, змащене миром, волосся лисніло, а пурпурова туніка була пошарпана вересом з гори Сідрак, що височіє на протилежному боці старовинного кам’яного мосту. Мешканці Телоса темношкірі й непривітні, живуть вони у квадратних будинках, тож вони суворо запитали чужинця, звідки той прийшов, як його звати та що з ним трапилось. Юнак відповів:
— Я Іранон, прийшов із Айри, далекого міста, яке я заледве пам’ятаю, але шукаю в надії знову знайти. Я співаю пісень, що їх вивчив у далекому місті, і покликаний творити красу з речей, які пам’ятаю з дитинства. Моїм багатством є спогади і мрії, а ще надії, які я оспівую у садах, коли ніжно сяє місяць і західний вітерець ворушить пелюстки лотоса.
Коли мешканці Телоса почули про це, вони зашепотілися між собою; бо хоча у гранітному місті не лунають ні сміх, ані співи, його суворі мешканці іноді, навесні, дивляться на Кантарійські пагорби і думають про лютні далекого Унаї, про який оповідали мандрівники. Поміркувавши, вони дозволили чужинцеві зостатися і співати на площі перед вежею Млін, хоч їм не подобався ані колір його рваної туніки, ані миро на волоссі, ані його вінок з виноградних листків, ані молодість у його золотому голосі. Увечері Іранон співав, і доки він співав, літні люди молилися, а сліпець казав, що бачив німб навколо голови співця. Але більшість мешканців міста позіхали, дехто підсміювався, а дехто дрімав, бо Іранон не оповідав нічого корисного, а співав тільки про власні спогади, свої мрії і свої надії.
«Я пригадую сутінки, місяць, ніжні пісні і вікно, побіля якого колись, заколисаний, спав. За вікном була осяяна золотими вогнями вулиця і танці тіней на мармурових стінах будинків. Пам’ятаю квадрат місячного світла на долівці, якого я більше ніде не бачив, і видіння, що танцювали у променях світла, коли мати співала мені колискову. А ще пам’ятаю яскраве вранішнє сонце понад барвистими кручами влітку і солодкі пахощі квітів, із півдня принесені вітром, від якого співали дерева.
О, Айро, місто з берилу і мармуру, дива твої многі! Як же любив я запашні і теплі гайки пообіч дзеркальної Нітри, водограї маленької Кра, що текли із зелених долин! У лісах і долинах твоїх діти плели вінки одне для одного, а на заході сонця я бачив дивні сни під гірськими деревами, споглядаючи унизу вогні міста, а звивиста Нітра була схожа на стрічку небесних зірок.
У місті ж були палаци з кольорового мармуру із золотими куполами та розмальованими стінами, а там — зелені сади, блакитні басейни й кришталеві фонтани. Часто я грався у цих садках і плавав у басейнах, лежав у напівсні поміж квітів тендітних у тіні дерев. Іноді ж, на спаді дня, здирався під гору довгою вуличкою, що вела в цитадель, на майдан, і дивився на Айру, на це місто чарівне з берилу та мармуру, прекрасне у шатах золотовогненних.
Уже давно я сумую без тебе, Айро, я був ще зовсім юним, коли йшов у вигнання, та мій батько — твій король, і я прийду до тебе, бо так велить доля. У семи землях шукав я тебе, а одного дня запаную над твоїми гаями, садами, над вулицями і палацами, і заспіваю людям, які зрозуміють, звідки мій спів, і не засміються, не відвернуться геть. Бо я Іранон, принц міста Айри».
Тієї ночі мешканці Телоса вклали Іранона у стайні, а вранці його навідав архонт і наказав піти у крамницю Атока, шевця, і бути його підмайстром.
— Але я Іранон, я співаю пісень, — сказав він. — І серце моє не лежить до роботи шевця.
— Усі в Телосі мають працювати, — відповів архонт. — Такий закон.
Тоді Іранон сказав:
— А заради чого ви працюєте? Хіба не для того, щоб жити і бути щасливими? А якщо ж ви працюєте лише задля того, щоб працювати, то коли ж ви знайдете щастя? Ви працюєте, щоб жити, але хіба життя — це не краса і пісня? А якщо ви поміж себе не терпите співців, для чого тоді плоди вашої праці? Праця без пісні — це ніби важка подорож без кінця. Хіба смерть не приємніша за таке?
Але архонт похмуро слухав, не розуміючи слів, і знову звернувся до чужинця.
— Дивний ти, хлопче, і мені не подобаються ні твоє обличчя, ані твій голос. Слова, що ти мовиш, — блюзнірство, бо ж богами Телоса заповідано, що праця — це добре. Наші боги обіцяли нам світлі небеса після смерті, де буде вічний спочинок, де буде кришталева прохолода, в якій ніщо не турбуватиме розум думками, а очі — красою. Іди до шевця Атока або покинь місто ще до заходу сонця. Всі мають працювати, а спів — це дурниці.