Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Тож Іранон вийшов зі стайні і пішов вузькими кам’яними вуличками поміж похмурими квадратними будинками з граніту, шукаючи зелені, бо все навколо було кам’яне. Обличчя людей були похмурими, але на кам’яній гаті на березі лінивої річки Зуро сидів хлопчик із сумними очима, він вдивлявся у воду, шукаючи поглядом молоді гілочки, змиті з пагорбів паводками. І хлопчик сказав йому:

— Чи ти часом не той самий, про кого повідав архонт, той, хто шукає далеке місто у чарівній країні? Я Ромнод, і у мені тече кров Телоса, я не можу звикнутися з цим гранітним містом, я щодня мрію про теплі ліси і далекі землі краси і пісень. За Катріанськими пагорбами лежить Унаї, місто лютень і танців, про яке пошепки оповідають люди і кажуть, що воно водночас прекрасне і жахливе. Туди я й пішов би, якби був достатньо дорослим, щоб самому знайти дорогу, але ти можеш туди піти; ти повинен співати там, щоб усі люди слухали твоїх пісень. Давай разом підемо з Телоса і вирушимо до весняних пагорбів. Ти вказуватимеш мені дорогу, а я слухатиму твої пісні вечорами, коли зорі одна за одною навіюють сни на очі сновид. А що, як Унаї, місто лютень і танців, і є чарівною Айрою, яку ти шукаєш, бо ж казали, що ти звіддавна не був у Айрі, а назви міст часто змінюються. Ходімо до Унаї, Іраноне Золотоволосий, де люди зрозуміють нас і привітають як братів, не засміються й не образяться на наші слова.

Й Іранон мовив:

— Хай буде так, малий; якщо хоч хтось у цих кам’яних нетрях прагне до краси — нехай шукає у горах і оддалік за ними, я не покину тебе нидіти на березі повільної Зуро. Але не думай, що радість і розуміння ти знайдеш одразу за Картіанськими пагорбами, чи за день від них, чи й за рік, а чи й за п’ять років шляху. Бачиш-но, коли я був малий, як ти, то мешкав у долині Нартоса біля холодної Ксарі, де усім було байдуже до моїх мрій; і я поклав собі, що, коли виросту, то вирушу в Синару, що на південному схилі, і співатиму на ринковій площі для веселих погоничів верблюдів. Але коли я прийшов у Синару, то побачив, що всі погоничі п’яні і розпусні, що їхні пісні геть не такі, як мої, тож я вирушив човном униз річкою Ксарі до Ярена, мури якого складені з оніксу. І солдати Ярена посміялися з мене і вигнали мене геть, тож я і далі блукав містами. Я бачив Стетелос, що ховається під великим водоспадом, споглядав болото, на якому колись стояв Сарнат. Я був у Траа, Іларнеку, Кадатероні, крізь який плине крижана річка Ай, я довго жив у Олейто, що в країні Ломар. І хоч я іноді і мав слухачів, їх завжди була дещиця, і я знав, що радітимуть мені тільки в Айрі, місті з мармуру і берилу, в якому мій батько був колись королем. Тож ми шукатимемо Айру, хоча й варто було б відвідати далеку, благословенну лютнями Унаї, що з іншого боку Кантаріанських пагорбів, яка і справді може виявитись Айрою, хоч я так і не думаю. Красу Айри неможливо навіть уявити, і ніхто не може говорити про неї без захвату, а от про Унаї хитро перешіптуються погоничі верблюдів.