Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Споглядаючи історичні сюжети на фресках, я наблизився до кінця низького проходу і нарешті побачив величезні ворота, крізь які пробивалося світіння. Підповзши до них, я скрикнув від невимовного здивування, викликаного тим, що постало за воротами; замість інших, яскравіше освітлених кімнат там була лише безмежна порожнеча, наповнена однорідним сяйвом — таким, яке бачить людина з вершини Евересту, поринувши поглядом в океан сонячного проміння. Прохід позаду мене був такий тісний, що я не міг випростатися, а попереду лежало неосяжне підземне сяйво.

Вихід з печери закінчувався майданчиком, з якого в ту безодню вели сходи — численні маленькі східці, такі самі, як у тих чорних коридорах, які я вже проходив, — тож я спустився на кілька футів, і все навколо поглинув сліпучий туман. Біля лівої стіни проходу, оздоблені фантастичними барельєфами, височіли масивні мідні двері, здатні повністю ізолювати цей ясний світ від скельних проходів і склепів. Я поглянув на сходи і раптом побоявся на них ступати. Мені не вдалося відчинити мідних дверей. Тоді я ліг на кам’яну підлогу, і навіть у цій смертельній утомі мене не залишало сум’яття шалених думок.

Поки я лежав із заплющеними очима і роздумував над побаченим, у моїй пам’яті яскраво поставали речі, які я краєм ока помітив на фресках, — сцени з життя безіменного міста за часів його розквіту, родючість долини навколо нього і віддалені землі, з якими вели торгівлю міські купці. Мене бентежила якась метафізична прикметність алегорії плазунів і те, що її настільки ретельно дотримувалися у зображенні такої важливої історії народу. На фресках безіменне місто поставало пропорційним до розмірів рептилій. Я дивувався, наскільки ж воно було величним, і раптом згадав деякі незвичні особливості, які я помітив серед руїн. Насамперед мене цікавило те, чому стелі у храмах і підземному коридорі були такі низькі, хоч і їх, поза сумнівами, вирубали такими з пошани до божественних рептилій, що там ушановані; при цьому їхні прочани були змушені ставати на коліна. Скоріш за все, давніші обряди передбачали плазування як наслідування рухів тих створінь. Утім, жодна релігійна теорія не змогла б переконливо пояснити, чому горизонтальний прохід цього жахливого спуску був такий самий низький, як і храми, — чи навіть нижчий, бо у ньому, навіть стоячи на колінах, неможливо випростатися. Згадавши про химерних рептилій, огидні мумії яких були настільки близько від мене, я знову відчув напад страху. Асоціації, що виникають у процесі мислення, бувають дуже вигадливі, і я зіщулився від думки, що крім того примітивного бідолахи, якого на останньому зображенні розірвали на шматки, я був єдиною людиною серед цього скупчення реліктів і символів первісного життя.