Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Мишко про всяк випадок «врубав» рубильник. Стиха загули дроти.
Всі розуміли, що серйозних ушкоджень мусорам все це не завдасть, але хоч на якийсь час їх затримає. Власне, і сама ця барикада не могла мати стратегічного значення не тільки через те, що не була як слід прикрита з флангів, а й через те, що її легко можна було змити водометом. Та коли вона будувалась після 11 грудня і укріплювалась після «Груші», у неї був грізний вид — п’ятиметрова стіна, скріплена льодом, яку справді важко було здолати. А тепер настільки потепліло, що барикади стали підтоплюватись і осідати. Якась добра душа на лівому фланзі збудувала височенну п’ятнадцятиметрову вишку, з якої можна було спостерігати за вулицею. Але жодного практичного значення вона не мала. Та й цього дня в обороні на барикаді залишилося стояти лише чотирнадцятеро. Всі інші пішли на штурм урядового кварталу. На господарстві у наметах зостався один молодий боєць. Заумний Днювальний категорично відмовився чергувати. Він рвався в гущу бою.
Чай і цигарки. В нішах барикади було закладено кілька сотень пляшок. Десятки феєрверків. В кишенях — сотні «бімб», розкладено тисячі каменів, видертих з бруківки. Коли на них дивився, пригадувалось: «булыжник — оружие пролетариата». Хоча… який тут пролетаріат? Військові, бізнесмен, вчителі, журналіст, водії, будівельники, приватні підприємці, студенти. Всі різні. Мета одна.
Чай і цигарки. Нервове напруження. Роман «Журналіст» вже разів п’ять бігав у туалет «Жовтневого». Отруєння газами на Грушевського давалося взнаки й досі. Алік «Здолбунівський», постукуючи кийком по мішку зі снігом, говорив по телефону з жінкою і пояснював, що тут все спокійно і скоро ми переможемо. Всі інші просто нудились, їх почали поколювати в серце чортики сумнівів: «Може, ми там більше потрібні, зі всіма»? Тим паче, з боку Маріїнського парку долинали постійні окрики, вибухи, постріли, заклично сурмила сурма. Дим спалених шин заносило на Інститутську. Цей дим свободи і боротьби був милий повстанським серцям.
Командир гортав стрічку новин у телефоні та коротко розповідав про те, що відбувається:
— Наші пиздять мусоров… нє, вже тепер мусора наших… О! Інтірєсне: міністра МОЗ Багатирьову журналісти підловили в бутіку. Покупає обувь за двадцать тисяч гривень… Я красіва і товста, виєбіть пожалуйста, — прокоментував на свій лад. — Так… пацани, а це вже серйозно: на кришах домов снайпєра. Стріляють і показують неприлічні жести нашим.
— Тебе волнує, шо там вони показують? — здивувався Бача.
— Менше всього, — запевнив Мишко. — Мене напрягають собственно снайпера.
Сергію зателефонували. Він взяв трубку, послухав, зблід і повідомив товаришам:
— З під’їздів, підвалів, з урядових будівель виходять космонавти. Їх, пацани, тисячі… А може, навіть і десятки тисяч…
Мишко ляснув себе долонями по колінах, встав з лави і сказав:
— Щас начнеться. Готовсь, войска…
Глянув на годинник і піднявся на гребінь барикади. Те, що він побачив, шокувало: тисячі народу, що вранці бадьоро йшли на мирну ходу, бігли нестримним потоком до барикади.
— Вирубай! Вирубай! — закричав він до Бачі, що сидів поруч з рубильником.
Той відкинув цигарку і вимкнув струм, підведений до дротів перед барикадою.
— Нагору! — гаркнув Сергій.
Всі видерлись на верхівку і стали спостерігати за тим, що діється… З боку пустища, немов чорти з пекла, звідкись стали з’являтися у своєму чорному вбранні мусора. Картина була зловісна. Тисячі однакових потвор, схожих на космічних пришельців — чорні шоломи з опущеними забралами, сірі щити і сонце, що тисячами колючих вогників відбивається від їхніх шоломів. Натовп біжить по Інститутській. Схоже, він зараз налетить на барикаду і знесе її до самого Майдану, що й не зупиниш. Вони налякані, вони розгублені. Картина апокаліптична, наче втеча землян від гуманоїдів. Здавалось, що ось-ось з-за рогу услід за ними вийде потворна машина на трьох лапах і зареве залізним скрипучим гласом.
— Війна світів… — раптом, немов прочитавши думки Сергія, із захопленням сказав Заумний. — Це війна світів!
— Так і є, — сказав задумано Сергій. — Все як в кіно, чи в книзі…
— Тому ми переможемо, — посміхнувся Заумний і видав свою книжкову сентенцію: — Заплатив биллионами жизней, человек купил право жить на Земле, и это право принадлежит ему вопреки всем пришельцам. Оно осталось бы за ним, будь марсиане даже в десять раз более могущественны. Ибо человек живёт и умирает не напрасно[110].
110
Цитата з фантастичного роману Герберта Веллса «Війна світів».