Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Ці плазуни, очевидно, були надзвичайно значущими, бо серед фантастичних фресок на стінах і стелі переважали їхні зображення. Напрочуд майстерно художник намалював їх у їхньому власному світі, де міста і сади були спроектовані і підлаштовані під їхні розміри; і мене не полишала думка про те, що вся їхня історія у зображеннях була алегоричною, відбивала еволюцію того народу, який їм поклонявся. Я вирішив, що ці створіння були для жителів безіменного міста тим самим, чим були вовчиця для Рима чи якась тотемна тварина для племені індіанців.

Залишаючись при цій думці, я вважав, що можу прослідкувати дивовижну історію безіменного міста, легенду могутньої приморської столиці, що володіла світом ще до того, як із морських хвиль піднялася Африка, і її боротьбу з пустелею, яка насувалася на родючу долину, коли відступило море. Я бачив її війни і перемоги, її негаразди і поразки і, нарешті, жахливу битву проти пустелі, коли тисячі її мешканців — алегорично представлених у вигляді химерних рептилій — були змушені прорубати крізь скелі шлях, який дивовижним чином привів їх до іншого світу, про який розповідали їм пророки. Всі ці сюжети поставали переді мною яскравими і реалістичними, і зв’язок зображень із жахливим спуском, який я здійснив, був беззаперечний. На деяких я навіть упізнав пройдений мною шлях.

Просуваючись коридором до яскравішого світла, я помітив зображення пізніших подій — відхід народу, який протягом десяти мільйонів років населяв безіменне місто і долину навколо нього; людей, чиї серця краялися, коли вони покидали свою батьківщину, де їхні пращури, що були колись кочівниками, поселилися на зорі земної юності і вирубали у недоторканій скелі ці доісторичні храми, в яких ніколи не змовкали молитви. У яскравішому світлі я міг краще роздивитися зображення, і все ще вважаючи, що химерні рептилії — це алегоричні образи колишніх мешканців, я розмірковував про звичаї безіменного міста. Багато що здавалося незрозумілим і непоясненним. Цивілізація, яка мала власне письмо, очевидно, піднялася до вищого рівня, ніж пізніші єгиптяни і халдеї, і все ж тут були певні прогалини. Я не міг, до прикладу, знайти жодного зображення смерті чи похоронного ритуалу, окрім тих, що стосувалися воєн, насильства і моровиці; мене цікавила причина такого замовчування природної смерті. Здавалося, що вони як розраду плекали ілюзорний ідеал земного безсмертя.