Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Ці плазуни, очевидно, були надзвичайно значущими, бо серед фантастичних фресок на стінах і стелі переважали їхні зображення. Напрочуд майстерно художник намалював їх у їхньому власному світі, де міста і сади були спроектовані і підлаштовані під їхні розміри; і мене не полишала думка про те, що вся їхня історія у зображеннях була алегоричною, відбивала еволюцію того народу, який їм поклонявся. Я вирішив, що ці створіння були для жителів безіменного міста тим самим, чим були вовчиця для Рима чи якась тотемна тварина для племені індіанців.
Залишаючись при цій думці, я вважав, що можу прослідкувати дивовижну історію безіменного міста, легенду могутньої приморської столиці, що володіла світом ще до того, як із морських хвиль піднялася Африка, і її боротьбу з пустелею, яка насувалася на родючу долину, коли відступило море. Я бачив її війни і перемоги, її негаразди і поразки і, нарешті, жахливу битву проти пустелі, коли тисячі її мешканців — алегорично представлених у вигляді химерних рептилій — були змушені прорубати крізь скелі шлях, який дивовижним чином привів їх до іншого світу, про який розповідали їм пророки. Всі ці сюжети поставали переді мною яскравими і реалістичними, і зв’язок зображень із жахливим спуском, який я здійснив, був беззаперечний. На деяких я навіть упізнав пройдений мною шлях.
Просуваючись коридором до яскравішого світла, я помітив зображення пізніших подій — відхід народу, який протягом десяти мільйонів років населяв безіменне місто і долину навколо нього; людей, чиї серця краялися, коли вони покидали свою батьківщину, де їхні пращури, що були колись кочівниками, поселилися на зорі земної юності і вирубали у недоторканій скелі ці доісторичні храми, в яких ніколи не змовкали молитви. У яскравішому світлі я міг краще роздивитися зображення, і все ще вважаючи, що химерні рептилії — це алегоричні образи колишніх мешканців, я розмірковував про звичаї безіменного міста. Багато що здавалося незрозумілим і непоясненним. Цивілізація, яка мала власне письмо, очевидно, піднялася до вищого рівня, ніж пізніші єгиптяни і халдеї, і все ж тут були певні прогалини. Я не міг, до прикладу, знайти жодного зображення смерті чи похоронного ритуалу, окрім тих, що стосувалися воєн, насильства і моровиці; мене цікавила причина такого замовчування природної смерті. Здавалося, що вони як розраду плекали ілюзорний ідеал земного безсмертя.
Найбільшою мальовничістю й химерністю відрізнялися зображення у кінці проходу; панорама покинутого і зруйнованого безіменного міста контрастувала із дивним новим царством чи раєм, до якого весь народ прокладав собі шлях крізь скелю. На цих зображеннях місто і пустельна долина завжди поставали у місячному сяйві, поруйновані стіни огортав золотий німб, немов натякаючи на бездоганну розкіш давніх часів, які вдалося так майстерно передати художникові. Сцени райського життя були настільки пишні, що у них важко було повірити; вони зображали невідомий світ незгасного світла, з величними містами і неземними пагорбами та долинами. Мені здалося, що на останніх фресках стала помітна творча криза художника. Виконання малюнків було менш досконалим, і вони стали значно химернішими навіть за найбезглуздіші з попередніх сюжетів. Вони ніби ознаменовували поступовий занепад стародавньої раси і водночас її зростаючу злість на зовнішній світ, з якого її витіснила пустеля. Фігури людей, постійно зображуваних у подобі священних рептилій, поступово зменшувалися, хоча їхній дух, що витав над руїнами у вигляді місячного світла, тільки розростався. Змарнілі священики — рептилії в ошатних вбраннях — насилали прокляття на принесене ззовні повітря і на всіх, хто ним дихав; і одна жахлива фінальна сцена зображала примітивного чоловіка, либонь, першожителя давнього Ірема, Міста Колон, розірваного на шматки представниками прадавнього народу. Я згадав, як араби бояться безіменного міста, і зрадів, бо на цьому моменті фрески закінчувалися і далі прохід продовжувався голими сірими стінами і такою ж стелею.