Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Відповідно, проблемою, яку треба було розв'язати на Волині, була лояльність української більшості, а не єврейської меншості. І український комунізм, і український націоналізм прагнули реваншу: перший підтримував експансію радянської України, другий — створення незалежної України. Проте Волинь була також осередком сіонізму, прихильники якого прагнули не зруйнувати Польщу а тільки виїхати з неї. Хоча 99% дорослих волинських євреїв вважали їдиш чи іврит своєю рідною мовою, а дві третини єврейських дітей навчались у сіоністських приватних школах, це розцінювалось нейтрально чи позитивно[267].
Генрик Юзевський (1892–1981), уродженець Києва та щирий федераліст, був представником Пілсудського в українському уряді під час польсько-українського союзу 1919–1920 рр. Він підтримував політику «державної асиміляції» Пілсудського і вважав, що спадок Речі Посполитої гарантував польсько-українську співпрацю. Юзевський мав певне геополітичне бачення: Волинь мала перетворитися на привабливу польську версію України й у такий спосіб стримати поширення більшовизму та націоналізму. Його поразка виявила суперечності польської державності у ризьких кордонах. Юзевському бракувало підтримки і з боку польського суспільства, і від українських діячів. Представники першого не розуміли, чому польська держава повинна підтримувати українців; другі прагнули робити це без втручання польської держави. Хоча Юзевський хотів створити українське громадянське суспільство, він не мав іншого вибору, ніж ліквідувати його прояви. Правильно розуміючи, що українські кооперативи та освітні товариства надають прикриття комуністам і націоналістам, він ліквідував ці організації, замінивши їх на державні сурогати. Це мало незначний ефект, оскільки навіть до офіційних організацій часто потрапляли ті самі люди. Під час Великої депресії обмежені ресурси польської держави не дозволяли нічого іншого, крім створення місцевих організацій, які, зрештою, мали формуватися з місцевого населення. У далекій перспективі найбільшою надією Юзевського була освіта, й саме він був відповідальним за впровадження української мови в усі державні школи Волині. Водночас саме за його врядування збільшилась кількість учителів, запрошених із Центральної Польщі, які зовсім не сприймали його проекту й не знали української. Юзевський працював над українізацією Православної Церкви, що було однією з цілей українських націоналістів, але не отримав від них підтримки. Зрештою, Юзевський досяг успіху там, де більшість поляків бажали йому поразки, й зазнав поразки там, де більшість поляків бажали йому успіху. Йому вдалося зміцнити український патріотизм на Волині, але не пощастило поєднати його з польською державністю[268].
Серед тих, хто вважав, що Юзевський може досягти успіху, був Сталін. Він відверто побоювався, що той зможе створити «український П'ємонт», який відірве радянську Україну від СРСР. Ці параноїдальні страхи, подібні до намірів Юзевського та Пілсудського, але далекі від волинських реалій, могли частково спричинити сталінське бажання послабити радянську Україну голодом у 1932–1933 рр. Як і раніше, польських федералістів вважали ворогами як московські комуністи, так і варшавські націонал-демократи. Останні зневажали Юзевського, і після смерті його патрона Пілсудського у 1935 р. він втратив політичну владу. Контроль над Волинню взяла армія, знищуючи православні церкви й конфіскуючи власність, що мало посилити польську присутність. Це додатково антагонізувало українське суспільство на Волині, і сталось це, як ми побачимо, в найгірший із можливих моментів[269].
Порівняння міжвоєнних українського та литовського громадянських суспільств повчальне. Ми вже бачили, що в 1918 р. український рух в Австрії був розвиненішим, ніж литовський в Росії. Поява після 1918 р. литовської держави змінила цей баланс, створивши литовське національне суспільство. У 1930-х рр. нове покоління освічених литовців долучилося до литовського державного апарату та освітньої системи; тоді як галицькі українці залишилися з громадськими організаціями, створеними в XIX ст., з меншими освітніми можливостями, ніж мали їхні діди за австрійської влади, а також з нелегальними чи неефективними політичними партіями. І для галичан, і для волинян легальна політична кар'єра була не надто привабливою, кар'єра у місцевому відсталому господарстві лишала мало надій, а кар'єра в Церкві була в 1930-х рр. небезпечною. Хоча ОУН не була масовим рухом у міжвоєнній польській державі, саме остання створила умови для зростання привабливості ОУН як віддушини для незадоволених молодих освічених українців. Участь у терористичній діяльності ОУН пропонувала українцям долучитись до того, що здавалось їм національною, революційною політикою.
267
Spector Shmuel. he Holocaus of Volhynian Jews. — Jerusalem: Yad Vashem, 1990. — p. 20–21; Mendelsohn Ezra. he Jews of Eas Central Europe. — Bloomington: Indiana University Press, 1983. — p. 20.
268
Звіти Юзевського див. у: Przeglad Wschodni, 4, 1, (1997). — p. 172–173; результати виборів див. у: Radziejowski. Communist Party of Western Ukraine. — p. 174–175; про походження Юзевського див.: Kesik Jan. Zaufany komendanta. — Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 1995. — s. 1–36; про його ставлення до України див.: Jozewski Henry. Opowiesc о istnieniu // BUWR, syg. 3189. — t. 2.
269
Kesik. Wojewodztwo wolynskie 1921–1939. — s. 99–136; Partacz Czeslaw. Polacy i Ukraincy na Wolyniu // Ukrainia-Polska. — Koszalin: BWSH, 1999. — s. 240–241; Pruszynski Ksawery. Podroz po Polsce. — Warszawa: Czytelnik, 2000. — s. 123–136; Pruszynski Ksawery. Niezadowoleni i entuzjasci. — s. 339–341, 360–368. Про страхи Сталіна див.: Martin erry. he 1932–33 Ukrainian error // Presentation a Ukrainian Research Institute. — Cambridge, Mass., 5 February 2001.