Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Відповідно, проблемою, яку треба було розв'язати на Волині, була лояльність української більшості, а не єврейської меншості. І український комунізм, і український націоналізм прагнули реваншу: перший підтримував експансію радянської України, другий — створення незалежної України. Проте Волинь була також осередком сіонізму, прихильники якого прагнули не зруйнувати Польщу а тільки виїхати з неї. Хоча 99% дорослих волинських євреїв вважали їдиш чи іврит своєю рідною мовою, а дві третини єврейських дітей навчались у сіоністських приватних школах, це розцінювалось нейтрально чи позитивно[267].

Генрик Юзевський (1892–1981), уродженець Києва та щирий федераліст, був представником Пілсудського в українському уряді під час польсько-українського союзу 1919–1920 рр. Він підтримував політику «державної асиміляції» Пілсудського і вважав, що спадок Речі Посполитої гарантував польсько-українську співпрацю. Юзевський мав певне геополітичне бачення: Волинь мала перетворитися на привабливу польську версію України й у такий спосіб стримати поширення більшовизму та націоналізму. Його поразка виявила суперечності польської державності у ризьких кордонах. Юзевському бракувало підтримки і з боку польського суспільства, і від українських діячів. Представники першого не розуміли, чому польська держава повинна підтримувати українців; другі прагнули робити це без втручання польської держави. Хоча Юзевський хотів створити українське громадянське суспільство, він не мав іншого вибору, ніж ліквідувати його прояви. Правильно розуміючи, що українські кооперативи та освітні товариства надають прикриття комуністам і націоналістам, він ліквідував ці організації, замінивши їх на державні сурогати. Це мало незначний ефект, оскільки навіть до офіційних організацій часто потрапляли ті самі люди. Під час Великої депресії обмежені ресурси польської держави не дозволяли нічого іншого, крім створення місцевих організацій, які, зрештою, мали формуватися з місцевого населення. У далекій перспективі найбільшою надією Юзевського була освіта, й саме він був відповідальним за впровадження української мови в усі державні школи Волині. Водночас саме за його врядування збільшилась кількість учителів, запрошених із Центральної Польщі, які зовсім не сприймали його проекту й не знали української. Юзевський працював над українізацією Православної Церкви, що було однією з цілей українських націоналістів, але не отримав від них підтримки. Зрештою, Юзевський досяг успіху там, де більшість поляків бажали йому поразки, й зазнав поразки там, де більшість поляків бажали йому успіху. Йому вдалося зміцнити український патріотизм на Волині, але не пощастило поєднати його з польською державністю[268].