Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Незабаром все це змінилося. Уже на виборах 1922 р. українці Волині голосували за українців. Потрапивши до сейму, українські депутати були неспроможні запобігти тому, що вони мали би зупинити: польській колонізації. Протягом трьох століть земельний голод був на Волині найважливішим соціальним питанням. Польща провела земельну реформу і більш-менш покінчила з феодальними землевласницькими практиками[263]. 1923 року Вінцентій Вітос, польський аграрний лідер, об'єднався з націонал-демократами. Це означало, що аграрна політика у Польщі стане радше пропольською, ніж проселянською, а селянська реформа буде розроблена на користь поляків. Таким чином, давні конфлікти навколо володіння землею почали накладатись на нову національну політику. Прихильне ставлення й особливі умови для польських колоністів унаочнили зв'язок між державною владою, мовою та землею. Разом із колоністами на Волині з'явились і польські чиновники. Оскільки місцеві поляки розцінювалися як недостатньо підготовлені, аби керувати Волинню, держава відряджала туди поляків із Центральної Польщі та Галичини. Притік привілейованих поляків створив новий стереотип, що повільно, здається, причепився до всіх поляків загалом[264].

З класових і національних конфліктів на Волині скористалась радянська пропаганда. У 1920-х рр. Радянський Союз експортував до Східної Європи різновид комунізму, що підтримував селянські амбіції та протидіяв існуючим національним державам. Дві ленінські тактики — союз із селянством та вправне використання національного самовизначення — виявились дуже доречними на Волині; загальне використання цих питань Комінтерном на сході Польщі було продуктивнішим, ніж деінде. У Комуністичній партії Польщі стали настільки домінувати українці та білоруси, що Москва мала закликати до змін. Водночас, як зазначив би кожен справжній марксист, плани щодо радикального перерозподілу землі без компенсації були популярними з огляду на класову структуру. За своїми економічними та соціальними умовами Волинь була надзвичайно подібною до батьківщини Леніна: малородюча земля, високі темпи народжуваності та екстенсивне ведення сільського господарства великою кількістю населення. Радянська увага до польської держави як до причини земельного голоду відвертала увагу від справжніх радянських практик і посилювала національне забарвлення земельного питання на Волині. Цю пропаганду підтримала демонстрація сили, коли на початку 1920-х рр. за сприяння СРСР було організовано та здійснено сотні збройних нападів на польських колоністів на польській Волині[265].