Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Я збентежено поглянула на Бронна.
— До мене? Що йому в біса було потрібно? Ох… — я зрозуміла, що він мав на увазі, і в мене похолола кров, а в роті проступив смак жовчі.
— Усі чоловіки знали, що до тебе не можна — ти ж донька Капітана, дитина, врешті-решт. П’яному ж Скурвові море по коліна. Я намагався переконати його кинути цю затію, але він не послухався і попрямував до твоєї каюти. Коли ж я його зупинив, то почалося… Він оскаженів. А я вийшов переможцем. Капітан закрив на це очі, адже я вберіг його від ганьби.
Бронн зітхнув, не надто радіючи цим спогадам.
— Я розумію, що ти відчуваєш через вбивство Бріґса, тому й розповідаю тобі про це. Я знаю різницю між вбивством за наказом, самозахистом та оскаженінням. Ти втратила самовладання із Бріґсом, а я — зі Скурвом. І правду кажучи, я не шкодую про скоєне ані на мить. Простий вибір — або ти, або він. Я завжди обирав тебе.
Мені раптово перехопило подих — зі звуком, схожим на схлипування та сміх одночасно.
Бронн ніжно погладив мене по обличчю, шкіру залоскотав його теплий подих, і я провела рукою по його грудях, бажаючи відчути серцебиття.
— Ти знайдеш спосіб і зробиш те, що повинна зробити, — прошепотів він. — І очистиш честь Гадюки. Знаю, ти зможеш!
Помах вій — і з моїх очей скапують сльози.
— А ти?
— А я зроблю все, про що ти мене попросиш. Але коли ми дістанемося до Шостого Острова, гадаю, мені варто зникнути. Задля нас обох…
Так я і думала — він втече. Тільки цього разу він захищав не лише своє серце, а дбав ще й про моє. Мене знову охоплює слабкість, тож швидко киваю на знак згоди.
— Може, знайдеш мені корабель? Такий, щоб зміг протистояти «Діві».
Він засміявся:
— Мені хіба що доведеться його збудувати.
— «Діва» назавжди втратила свого найкращого моряка. Хороший корабель подарує нам шанс. Знайди такий, на якому ти будеш повноправним капітаном.
— Вважай, що зроблено!
А тоді він пішов, залишивши по собі лиш сум і важкі роздуми…
Відтоді й аж до кінця подорожі я повністю присвятила свій час пацієнтам. Інколи, у перервах між лікуванням ран та опіків, я перекидалася словом із Торіном. Мені вдавалося утримувати нейтральний тон наших розмов. Бронна ж я взагалі уникала, а може, це він мене сторонився. Не знати напевне.
Один з моїх пацієнтів — хлопець із серйозними опіками на торсі, — був в особливо важкому стані. Я провела біля нього дві ночі, боролася з його лихоманкою, плекала надію, що вона спаде, однак йому тільки гірше, і в мене закрадаються думки, що я лише продовжую агонію цього бідного чоловіка. Однак досі сподіваюся, що коли ми дістанемося суші, я розміщу його в замку Торіна і, можливо, допоможу йому, хоч і не знаю, яке диво має статися, аби він вижив.
Поки корабель, ідучи по курсу, що безпечно заведе до Торінової таємної бухти, поволі наближається до суші, я стою, вдихаючи на повні груди солоне повітря.
— Вітаю, незнайомко!
Біля мене з’являється Ґрейс, і я одразу ж підмічаю, що вона спеціально трималася подалі від мене всі ці дні. Вона добре знає мене і розуміє, коли треба залишити мене у спокої. Однак часу вже обмаль — подорож добігає кінця, і нам слід підготуватися.
— Дехто з людей Торіна думає, що для Бронна знайдеться підходящий корабель, який він зможе підлаштувати під себе, — сказала Ґрейс, одразу перейшовши до діла, і я відчула вдячність за це. — Щойно ми зійдемо на сушу, вони одразу ж його туди відведуть.
— Гаразд! — у мене нема сил видушити із себе ще щось. Він лиш робить те, що я попросила.
Ґрейс, певна річ, може довго говорити на цю тему, але нашу розмову уриває Шарп, що прийшов зі своїм незмінно сердитим виглядом.
— Принц Торін запрошує вас у свою каюту.
— Звичайно, за хвилинку прийду.
Коли він пішов, Ґрейс повертається до мене й хихоче:
— Він не надто у захваті від тебе!
— Я й гадки не маю, що з ним не так! — вигукую я, хитнувши головою. — Він зі всіма так поводиться?
Він завжди дивиться на мене з підозрою, так, ніби я його найлютіший ворог. Не уявляю, чим заслужила таке ставлення.
Торін із Шарпом майже нерозлучні, Торін, ясна річ, цінує його, однак я ніяк не второпаю, чому вони дружать. А ще мені ніяково від думки, що Шарп каже про мене за моєю спиною. Ніколи не повірю, що він підтримує наш із Торіном шлюб.
— Аж ніяк! На цьому кораблі він у центрі уваги — працьовитий, добросердний, уважний… — відповідає Ґрейс, проте замовкає, помітивши мій вираз обличчя. — Можливо, він просто асоціює тебе з твоїм батьком.