Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
В Чемгу, головному місті Сичуані, розташовано храм із зображенням генія — охоронця хризантеми в образі молодої дівчини, котра випила вино з її пелюстками, тому й стала безсмертною.
Із квітів хризантеми китайці готують дуже смачний десерт, його подають і в ресторанах, і в приватних будинках. Готують його, як стверджує французька газета «Gaulois», так.
Беруть свіжу квітку, старанно миють її, обривають пелюстки й кладуть у суміш битих яєць з борошном, потім виймають, швидко вмочують в гаряче масло, розкладають на півхвилини на папері, щоб він всотав у себе надлишок масла, посипають цукром і подають.
Цей продукт дещо нагадує прекрасні тістечка із квітів горобини, котрі часто готують в Україні. Десерт із хризантеми, як стверджують, надзвичайно смачний, і тепер увійшов в таку моду в Нью-Йорку, що китайські ресторани там завжди переповнені.
У Європі хризантема уперше з'явилася в Англії. Сюди вона завезена в XVII столітті (1676 рік) голландцем Реєде, і певний час, очевидно, залишалася тільки там, і про неї мало хто знав. Справжнім же роком її поширення в Європі слід вважати 1789-й, коли капітан П'єр Бланшар привіз хризантему в Марсель. Проте цей різновид квітки ще не був одним із тих пишних, вишуканих сортів, що ми звикли бачити, він скоріше нагадував ромашку, тому й не привернув до себе особливої уваги.
Але вже в 1829 році тулузький садівник Берне почав вирощувати її з насіння й одержав кілька нових сортів гарного забарвлення. Тоді його приклад не забарились наслідувати й інші. Успіх був значним, і вже в 50-х роках було одержано близько 300 різновидів хризантеми, що різнилися не лише забарвленням, але й формою квітки.
Проте минуло ще майже півстоліття, поки хризантема, сягнувши визначної краси, ввійшла у нас в моду й стала однією з улюблених зимових квітів. Пізнє цвітіння, причому саме в ту пору, коли щезають майже всі квіти, сприяло її популярності. Тепер, як уже сказано, хризантема в такій пошані, що восени в Парижі, Лондоні, у багатьох містах Німеччини щорічно влаштовуються виставки цих квітів, де за найкращі її сорти шанувальники платять великі гроші.
Серед європейців найбільше захоплюються хризантемами англійці, і тепер в Англії не побачиш саду, де б не було цієї квітки. Хризантема чудово переносить англійські тумани й цвіте до настання легких приморозків.
Англійці захоплювались нею й тоді, коли повсюди в Європі на цю квітку майже зовсім не звертали уваги. Свідченням тому може слугувати святкування в Кришталевому палаці в Лондоні у 1859 році дня народження Шіллера — бюст великого поета був оточений тисячами хризантем усіх кольорів і різновидів, які тільки тоді існували.
Однак у Європі хризантема — квітка, здебільшого, сумного призначення. ЇЇ мають за символ безмовної глибокої туги й часто кладуть на труну й на могилу покійного. Так чинять і французи, й італійці. Ось чому, мабуть, Мантегацца вважає хризантеми — квітами мертвих й розповідає про їхнє походження сумну легенду.
«Жила багато років тому в одному італійському містечку бідна жінка. Чоловік у неї був гіркий п'яниця, котрий тільки й робив, що пропивав зароблене, і жінка вибивалася із сил, аби хоч шматок хліба роздобути на прожиття. Але мала вона у своєму гіркому житті єдину відраду — малюка П'єріно. Тільки для нього й жила, тільки ним дихала. Але зла доля й тут підстерегла нещасну жінку. Маленький син захворів і помер. У хвилину відчаю нещасна хотіла позбавити себе життя, проте добра сусідка втримала її. Потім жінку здолала пропасниця, два місяці в лікарні вона перебувала між життям і смертю. Але видужала, і поступово час залікував її душевну рану.
Вона повернулась до чоловіка, й знову потягнулося безпросвітне, гірке життя... З нею не було її дорогого хлопчика, але вона трималася скорботою, спогадами про його смерть. І метою всього її життя стала мрія зібрати стільки грошей, щоб купити залізного хреста й поставити на синову могилу. Вона продала свої заповітні сережки, вінчальну обручку, але грошей все не вистачало. Цей чудесний, покритий лаком та емаллю хрест став ввижатися їй. І вона працювала й працювала, все заощаджувала гроші.
А тим часом щонеділі, щосвята, вона ходила на дорогу могилу й прикрашала її зібраними польовими квітами, котрі, здавалось їй, були посередником між нею та душею померлого сина.
Але з настанням холодів польові квіти замерзли, а щоб купити їх у магазині, не мала грошей. Вона просила продати квіти в кредит, але безжалісні продавці лише стенали плечима, жінка зверталась і до багатих людей по допомогу, та марно — з відчаєм у душі йшла на могилку, а звідти додому.