Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
І ось повертаючись одного разу з кладовища, вона раптом згадала, що в неї на комоді стоїть букет штучних квітів, котрий перейшов їй у спадок від покійної матері. Букет цей подарував матері батько у день весілля, й ціле життя ті квіти приносили їй щастя. А тому, помираючи, вона передала їх своїй дочці, заповівши берегти й нікому ніколи не віддавати букета, бо в ньому — запорука щастя.
Ось про нього тепер і згадала нещасна й вирішила, попри застереження нікому не віддавати, усе ж таки віднести ці квіти на могилу дорогого П'єріно й посадити замість польових квітів. Сховавши букет під хусткою, соромлячись багатіїв, котрі принесли чудові живі квіти померлим родичам, вона донесла його до могили й поклала на неї, заливаючись слізьми, благаючи у матері прощення, що порушила її заборону. Пекучими сльозами бідна жінка оросила і букет, і могилу й гаряче молилася Творцеві, Цілителю душевних скорбот, припадала до землі, і її розпущене волосся покривало майже всю могилку. І раптом, коли вона підняла голову, була приголомшена: могила покрилась чудесними живими хризантемами усіх кольорів, й гіркуватий запах їхній немовби свідчив — квіти ці присвячені смутку і смерті. Звідки вони тут узялись, як швидко так виросли, нещасна жінка не могла зрозуміти, тим більше, що букет штучних вилинялих квітів лежав між ними.
І з того часу,— закінчує свою розповідь Мантегацца,— чудові хризантеми щорічно цвітуть на цій могилі довкруг поставленого, нарешті, гарного залізного хреста, а бідна мати ллє вдячні сльози, вірить і сподівається...»
Нещодавно минуло століття введення культури цих квітів в Європі, і цей ювілей відсвяткували найрозкішнішим чином, особливо в Парижі. Тут влаштували з цієї нагоди багатющу виставку найрізноманітніших сортів.
За найсвоєрідніші щодо забарвлення, форми й розміру хризантеми були встановлені почесні нагороди, медалі, грошові премії як від різних товариств, так і від міста Парижа.
Демонструвалося понад 1200 найсвоєрідніших хризантем, що в зеленому обрамленні утворювали прекрасний барвистий килим, а до краях його у високих вазах були виставлені найкращі.
Серед 80 представлених різновидів найбільшою виявилася квітка сорту «Валліс», що мала 41 сантиметр в діаметрі, і їй присудили премію 1200 франків, а найкрасивішими, найдовершенішими — квіти сортів «Пані Кова дю Террай» і «Пан Чурч». їм також дісталися високі нагороди.
Цікаво, що до участі в конкурсі допускалися квіти без найменшого ушкодження, а тому транспортувати їх з усіх кінців Європи доводилося з величезною обережністю. Кожну квітку обгортали великим аркушем цигаркового паперу, її пелюстки вміло розпрямляли знизу, а стебло обгортали зволоженою ватою й закривали для збереження вологи пергаментом або гутаперчею.
Надіслані в такому вигляді екземпляри виявились бездоганними. А ті, де вата в обгортці замінена мохом, і не прикриті пергаментом — прибули переважно зіпсованими.
Проте, ведучи мову про європейські гібриди хризантем, слід завважити, що в Японії вони були надзвичайно пбширеними у навіть дуже віддалений час.
Так, у книзі, яка вийшла в Кіото ще в 1496 році, описано й відтворено понад сто різновидів хризантеми, котрі помітно різняться один від одного і формою, і забарвленням. Але, на жаль, тоді в Японії ще не знали способу друкування малюнків у кольорі — їхнє забарвлення описано словами. Проте чимало з них, відомих у Японії здавна, тепер вважають такими, що виведені в Європі, й тому вони одержали нові назви. Ці хризантеми завжди прекрасні й поетично названі. Одні з них — «Ранкова Зоря», «Вечірнє Сонце», «Північна злива»... А інші — «Левина грива», «Тисяча Журавлів», «Блиск Меча» і тому подібне.
На завершення скажемо: захоплення хризантемою серед садо-водів та любителів настільки поширилось, що, подібно до того, як це було стосовно троянд і орхідей, у Франції видається журнал, спеціально присвячений, цій квітці, і називається він «Le Chrysanteme».
«Хризантеми, — каже про них французький академік Жюль Кларті,— це вінець року, квіти без запаху, похмуре забарвлення яких щонайкраще відповідає сумній осінній порі; це квіти кладовищ, квіти могил!
Діти чужої землі, культивовані нашими садоводами, котрі роблять з них садових медуз із скуйовдженим волоссям,— вони, холодні, стали на шкоду палкій троянді та скромній фіалці, улюбленицями моди, і її шанувальники тепер такі ж численні, як і шанувальники орхідей.