Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Такий барвінок, крім того, щоб володіти цією викривальною силою, повинен пролежати деякий час у церкві під молитовником пастора. Зібраний в інший період, аніж у цей тридцятиденний, барвінок може бути використаний відьмами на шкоду домашній худобі або для розбрату між людьми.
Фіалкою, чи квіткою смерті, називають барвінок в гористих місцевостях, може, й тому, що у деяких швейцарських містах, наприклад, у Цюріху, існує серед дітей дуже дивна гра у ворожіння.
Беруть квітку і, тихенько стискаючи чашечку, намагаються зробити так, щоб визирнули тичинки. І при цьому примовляють:-«Смерть, смерть, виходь». Скільки разів той, хто ворожить, скаже слово смерть, перш, ніж визирнуть тичинки, стільки ж років йому залишилось жити. Одне слово, щось на зразок того, як у нас ворожать,— скільки разів прокує зозуля.
Барвінок, крім символу невмирущості, ще має славу квітки заздрощів. Пояснюючи це, Паоло Мантегацца розповідає таку казку.
«Розпускаючись одним із перших весною, як і пахуча фіалка, барвінок вважав себе вкрай ображеним через те, що всі люди й боги звертають увагу на фіалку, а не на нього, хоча за красою свого листя і квітів він ніскільки не гірший, хіба що йому не вистачає її чарівного запаху. І ось одного разу, коли Флора спустилась весною на землю й, зачарована п'янким запахом фіалки, голубила її, пропонуючи додати їй зросту, аби вона вивищувалась над іншими квітами, а не пахнути в затінку інших рослин,— раптом пролунав тоненький жалібний голосок.
— Хто там скаржиться? — запитала Флора.
— Це я, — відповів барвінок.
— Що ж тобі треба, чому ти плачеш?
— Я плачу тому, що ти, мати усіх квітів, не обдаруєш мене навіть поглядом, забуваєш про мене, тоді як фіалці — уся твоя увага й ласка.
Флора глянула на маленьку рослину, котру зовсім не знала, а, може, просто забула, оскільки навіть боги не в змозі запам'ятати усіх. створених ними істот, й запитала:
— А як тебе звуть?
— Мене ніяк не звуть,— відповів барвінок,— я ще не маю імені.
— То що ж ти хочеш?
— Я хотів би мати якийсь такий тоненький приємний запах, як у фіалки. Дай мені його, Флоро, і я тобі буду дуже і дуже вдячний.
— Ні, цього, на жаль, я тобі не можу дати,— відповіла Флора.— Цю чудесну властивість рослина одержує у момент свого виникнення з волі творця і передається їй разом із першим поцілунком того генія, котрому доручено її оберігати. Ти ж народився без запаху.
— Ну, то нагороди ж якимось особливим даром, котрий порівняв би мене з фіалкою, на яку я схожий навіть забарвленням, а проте ніхто не помічає.
— Гаразд, — відповіла богиня, — квітни ж ти довше, аніж фіалка, квітни й тоді, коли фіалка давно вже буде мертвою.
— Спасибі тобі, Флоро, це великий дарунок. Тепер, коли закохані шукатимуть по всьому саду й не зустрінуть більше фіалки, то, можливо, вони звернуть увагу й на мене. І, зірвавши, прикріплять квіти барвінку до своїх гарячих грудей.
— Можливо,— відповіла богиня.
— Але ось що я тебе ще попрошу. Зроби мої квіти більшими, ніж у фіалки,— додав барвінок.
— Якщо хочеш — і це я можу зробити. Нехай твої квіти будуть більшими. Величина — то протилежність глибини, — мовила Флора вже роздратовано, обурюючись впертою наполегливістю маленької рослинки, й хотіла вже йти, проте та безвісна маленька квіточка була, здавалося, усе ще невдоволена.— То що тобі ще потрібно? — запитала Флора.— Ти одержиш більші, ніж у фіалки, квіти й цвісти будеш довше за неї — хіба цього мало?
— Так, Флоро. Якщо ти така вже милосердна до мене, то дай мені якесь ім'я. Бо без нього я — все одно що бурлака чи волоцюга.
Замість того, щоб розсердитись, Флора усміхнулась.
— Гаразд,— погодилась вона,— це дуже просто, ти матимеш назву Pervinca (переможна), тобто рослина-переможниця, оскільки, хоч би там що, а хочеш перемогти скромнішу й красивішу сусідку свою. Нехай же ім'я твоє підкреслюватиме твій заздрісний характер.
І ось з того часу наш барвінок має наукову назву Pervinca або Vinca.