Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Зазначимо також, що барвінок відігравав певну роль і у віруваннях слов'янських народів, зокрема — наших предків. Так, Афанасьєв у своїх «Поглядах слов'ян на природу» розповідає, що іноді у старовинних переказах квіти й рослини виростають із тіл убитих, розкриваючи страшні злочини. Як приклад наводиться карпатська колядка, де Боже дерево, м'ята й барвінок виросли з попелу трьох сиріт, убитих і спалених злою мачухою за те, що вони не встерегли золотої ряски на конопельках. Про мачуху діти-покійники свідчать:
«Вона нас спалила на дрібний попілець,
Вона нас посіє та й на городі.
Та з нас ся вродить троїсте зілля:
Перше зілейко — Боже деревце,
Друге зілейко — рута м'ята,
Третє зілейко — зелений барвінок».
Про щось подібне йдеться і в іншій українській пісні, що наводиться у збірці Мордовцева: «Іване! Посічу тебе, мов капусту. Посію на трьох городах, і вродиться три зіллячка: барвінок, любисток і волошка».
Нарешті, барвінок відіграє ще й до цього часу помітну роль і в українських весільних обрядах, зокрема у випіканні весільного короваю. За твердженням Маркевича, коровай печуть родичі нареченого за день до весілля у його хаті. Коровай печуть із двох різновидів борошна: пшеничного та житнього. При цьому з житнього готується лише його дно — нижня кірка. Замішуючи пшеничне тісто, коровайниці співають:
«Засвіти, Боже, із раю Нашому короваю,
Щоб було виднесенько Краяти дрібнесенько...»
Потім усі вигукують: «Та цілуйтеся, та милуйтеся», — і коровайниці починають обіймати й цілувати «кучерявого».
Тим часом мати нареченого виносить горілку й закуску, садовить усіх за стіл, пригощає, поки печеться коровай. Коли ж він спечеться, то всі, уставши з-за столу й помолившись Богу, виймають його з печі й на довгому рушнику ставлять на стіл.
У цей час приходить наречена з дружками й починають гільце вити.
Гільце вити — завивати деревце — звичай, у якому відіграє роль і наш барвінок. Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша чи родича, котрий одержує назву «боярина». «Боярин» вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільце, в'ючи з барвінку гірлянди, складаючи букетики. При цьому співають:
«Благослови, Боже,
Благослови, Боже,
Нам гілечко звити,
Сей дім звеселити;
Ой ми гільце вили,
Та ми меду не пили,
А все теє пиво,
Зеленеє вино...»
Якщо ж нема барвінку, то плетуть гірлянди з калини, а іноді навіть з різних кольорових смужок паперу, але барвінкові віддають перевагу як символу вічного усталеного буття...
Коли плетуть гірлянди й прикрашають гільце, молода частує подруг — для підтримання сил — медом, а немає меду — підносить по чарці горілки. Звивши гільце в хаті молодого, усі вирушають до молодої таке ж гілечко вити.
У день весілля коровай із гільцем урочисто ставлять на святковий стіл й ріжуть на стільки шматочків, скільки присутніх — і неодмінно, щоб кожному дісталось. Ось чому у пісні й співається; «Поможи, Боже, порізати коровай дрібніше...»
Улюблениця Японії, квітка смерті — хризантема
Небагато можна назвати квітів, котрі б так швидко й так міцно завоювали б симпатії публіки й садоводів, як хризантема. Згадаймо, чи давно хризантема була улюбленицею Китаю та Японії, а в нас її зустрічалося усього лиш два-три різновиди? А тепер — яких тільки сортів хризантеми не побачиш!
То її квіти в'ються, мов кучері, то гладенькі й прямі, як айстри, то волохаті, то, мов щетина, крихітні, як гудзики, й величезні, як соняшник, одне слово — найрізноманітніші.
Щоправда, забарвлення цієї квітки досить скромне — від жовтувато-білого до темного, червоно-коричневого кольорів. Зате відтінки цих барв надзвичайно витончені. Тут і палевий, і солом'яно-жовтий, і рожевуватий, бурий і темно-червоний і так — нескінченно,,.
Хризантема — улюблениця Японії, де її культивують із давніх-давен. Це квітка національна, котрою захоплюється усе населення, починаючи з мікадо і закінчуючи останнім джинрикшею — людиною-конем.
Зображення її — священне, і право носити матерію з малюнком хризантеми на підставі державних законів мають лише члени імператорської сім’ї. Кожного, хто зважиться порушити цей закон, чекає смертна кара.
Так само жорстоко карається й спроба відтворювати цю емблему японської імперії, а тому, бувало, уряд вдавався до зображення квітки на грошах та цінних паперах, щоб зупинити охочих до підробки.
Одного разу директор урядової друкарні застосував цей метод, аби перешкодити фабрикації державних поштових марок з рідкісним старовинним сюжетом, котрі охоче за великі гроші купували іноземні філателісти. Але хитрі підробники обійшли його.