Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Пристрасть до цих дивних, химерної форми квітів й прохолодне ставлення до найдовершеніших — ознака нашого часу. Мені цілком зрозуміла привабливість фантастичних форм орхідей і хвороблива, якщо можна так висловитися, чарівність блідо-жовтих, світло-жовтих, світло-брунатних, ніжно-фіолетових й вицвілих бузкових тонів хризантеми. Ці, тріумфуючі нині, квіти відповідають сучасному душевному стану багатьох. Те, що просте й зрозуміле, нині переважно вже не захоплює. Тепер більш необхідні — пекучість, гострота приправи і черствість погляду».
Кому доводилося бувати на півдні Росії,6 бачити хлібні ниви, всіяні, наче вогниками, численними яскраво-червоними квітками маку, той, без сумніву, погодиться зі мною, що це одна з найчарівніших сільських картин, яку можна лиш уявити.
Квітка марень і курців опію — мак
Тому не дивно, що мак-самосій (Papaver rhoeas) — така його наукова назва — ще в давнину привертав до себе увагу людини.
Вже давньогрецькі дівчата полюбили ці яскраві квіти; обривали атласні пелюстки і, поклавши на кільце, утворене зігнутими великим та вказівним пальцями лівої руки, вдаряли по ньому що є сили долонею правої. Удар супроводжувався гучнішим чи слабшим тріском, з яким лопалась пелюстка, а за силою звуку молоді грекині визначали — чи дуже закоханий їхній обранець.
Ця гра називалася грою в кохання, а сам мак, що нібито зраджував таємницю серця, мав назву dylephilon — любовний шпигун.
Від давніх греків гра перейшла спочатку до давніх римлян, а від них, головним чином, до італійців, де побутує й досі. Кажемо «головним ЧИНОМ' тому, що відгомін про неї зберігся також і в Німеччині, де мак часто й називають трояндою-хлопавкою (Klatschrose), проте сама гра вже втратила свій ворожбитський підтекст і популярна лише серед дітей як забава.
Ще помітніше гра змінилась у Франції. Тут діти граються квітами маку, роблячи з нього ляльку. Для цього пелюстки маку відгинають донизу і зв'язують травинкою. Тоді насінна коробочка (головка) маку, являє собою голівку й тулуб ляльки, а відігнуті пелюстки — її сукенку. Цю ляльку, зазвичай, називають enfant du choeur, тобто хлопчиком-служкою римо-католицької церкви, оскільки одяг у них здебільшого червоний.
Інше застосування квітка маку має ще в одній дитячій грі у Франції, вона називається «півник чи курочка?». Суть її в тому, аби вгадати — червоні чи білі пелюстки сховані у зімкнутому бутоні ще нерозквітлого маку. Якщо пелюстки білі — значить курочка, якщо червоні — півник. Відгадати це досить складно, оскільки з незрозумілих причин пелюстки у цих бутонах спочатку бувають білими, а потім червоними.
Крім таких дитячих забав, квіти маку в південно-західних католицьких країнах використовуються для прикрашання храмів на день Сошестя Святого Духа. Особливо це практикується у багатьох місцевостях Провансу, де маленькі діти, зодягнені ангелятами, ідуть цього дня попереду процесії, встеляючи пелюстками маку шлях священикові, що несе святі дари. Через те, очевидно, ці квіти в Провансі називають квітами ангелів (fleurs des anges).
У нас, в Росії, хоча квіти маку й не мають особливого значення у церковних святах, проте верхівки церков часто носять назву золотих маківок, а Москва за численність своїх храмів у старовину постійно супроводжувалась народним епітетом «золота маківка».
Тут символіка, звісно, переплітається із значенням: голова (глава), як верхівка держави і — верхівка голови, російська «макушка, ма-ковка». А оскільки наша голова так схожа на круглу маківку, то це порівняння простежується у багатьох сучасних народних і давньоруських піснях та приказках.
Так, наприклад, українці кажуть: «Голівка, як маківка, а в ній розуму, як наклано»; або в одній українській пісні співається:
«Убив брата рідного,
А шурина вірного,
Покотилась голова,
Як та маківочка».
А втім, ця символіка існувала ще у давніх греків, котрі називали мак — kodeion, а людську голову — kodeia, й особливо у давніх римлян, коли Нума, замість людських голів, що приносились у жертву Юпітеру, запровадив жертвоприношення маковими голівками.
Так само сталося і з варварським звичаєм умилостивлення богині Манії — примарної істоти, що мала нібито вплив на життя дітей, жертвоприношенням дитячих голівок. Юнієм Брутом дитячі голови були замінені головками часнику й маку.
Не можна не згадати й відому з історії давнього Риму оповідь про взяття міста вольськів Габій.
Це було в 515 році до народження Христа, за царювання Тарквінія Гордого. Зневірившись узяти це місто чи голодом, чи штурмом, Тарквіній пішов на хитрість. Старший син його, Секст, вдавши, що батько прогнав його од себе, втік до габійців й пообіцяв допомогу у боротьбі проти батька. Добродушні й довірливі габійці не тільки повірили цій байці, але й мали необережність поставити його на чолі усього свого війська. Тоді, прибравши владу, Секст таємно послав до Тарквінія свого вірного раба дізнатися: що йому робити далі?
6
Із подальшого контексту видно, що автор має на увазі Україну.