Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Незважаючи на початкову віддаленість XIII століття як відправної точки історії, Гоголь переходить до аналізу міжусобиць київських удільних князів, сягаючи XI століття (ПСС 8, 40). Він стверджує, що це зруйнувало національну ідентичність «російських» племен, які розвивалися лише під правлінням варягів, і жалкує, що релігія, цей наймогутніший націоналізаторський чинник, мало діяла на них. Гоголівське твердження про те, що давньоруське чернецтво не діяло на користь творення нації, підводить його небезпечно близько до переконання, яке створило проблеми Чаадаєву, — про шкідливість православ’я для Росії. Гоголь швидко нейтралізує цю небезпечну лінію думки, засуджуючи пап-автократів, які, на відміну від лагідних руських ченців, узурпували політичну владу та обплутали как будто невидимою паутиною всю Европу своею религиозною властью (ПСС 8, 41). Для того, щоб зобразити папу в невигідному світлі, Гоголь переглядає своє трактування папської влади з тексту «Про середні віки», де він стверджував, що вона відіграла конструктивну роль у будуванні модерних європейських націй.
Гоголівська картина боротьби між начебто братніми племенами творить похмурий образ по-справжньому диких і бездушних людей:
Это были брани между родственниками, между родными братьями, между отцом и детьми. Не ненависть, не сильная страсть воздымала их: — нет! брат брата резал за клочок земли или просто, чтобы показать удальство. Пример ужасный для народа! Родство рушилось, потому что жители двух соседних уделов, родственники между собою, готовы были каждую минуту восстать друг против друга с яростью волков… кто был сегодня друг, тот завтра делался неприятелем. Народ приобрел хладнокровное зверство, потому что он резал, сам не зная за что… казалось, умерли в нем почти все человеческие сильные благородные страсти, и если бы явился какой-нибудь гений, который бы захотел тогда с этим народом совершить великое, он бы не нашел в нем ни одной струны, за которую бы мог ухватиться и потрясти бесчувственный состав его, выключая разве физической железной силы. Тогда история, казалось, застыла и превратилась в географию: однообразная жизнь, шевелившаяся в частях и неподвижная в целом, могла почесться географическою принадлежностью страны (ПСС 8, 41).
Поблажливо утримавшись від будь-яких претензій на київський період, Гоголь «повертає» його російській історії в ненайпривабливішій із форм. Замість яскравих і шляхетних людей, славної основи майбутньої великої нації, перші «росіяни» постають як підступні звірі, а не люди. «Спорідненість», проголошена у початкових реченнях, стає тут експліцитно деконструйованою, поступаючись метафорам фрагментації та ворожнечі. «Замороження» історії, яке було офіційно рекомендоване для поводження з українською історією, як стверджував Величенко, позначає походження російської нації, знищуючи її тендітні національні паростки, як мороз, що вбиває озимину. Російський народ стає неісторичним, його історія застигла і перетворилася на географію, звичайний простір, позбавлений активних паростків життя. Ця асоціація співзвучна з гоголівською прозою. Україна Гоголя являє собою історичну й етнічну сферу, тоді як образ Росії обмежений до суто просторового дискурсу. Ключові образи в «Мертвих душах», приміром, покажуть Росію радше як простір, незміренну площину, яку перетинають шпаркими екіпажами, ніж історичну сутність.
У другій частині «Погляду» описується важлива подія, яка потрясла цю застиглу історію давньої России. Зі степів Середньої Азії вийшли татарські орди, які на два століття занурили Росію в рабство. Татари характеризуються вітальністю та енергією, яких млявим російським племенам, захопленим ними й загрузлим у своєму просторовому, неактивному існуванні, надзвичайно бракувало. Гоголь стверджує, що татарське ярмо произвело великие следствия… оно дало между тем происхождение новому славянскому поколению в южной России. Цим новим поколінням були українці.
Враховуючи те, що сталося з населенням південних земель России після татарської навали, надрукований Гоголем текст, особливо якщо зіставити його з рукописом, став проблематичним. Як зазначає Зенон Когут, імперська схема розташування коріння России в середньовічному Києві та подальше «переміщення» його до Московії не могло не поставити проблему існування українців[176]. Намагаючись підтримати цю схему в своїй статті, Гоголь природним чином потрапив у цю пастку. Але виплутався він із неї творчо і водночас випадково та суперечливо, що, ймовірно, може бути залишком проходження статті через цензуру.
176
Kohut, The Development of Ukrainian National Historiography, 455.