Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

У Московском телеграфе і Молве (тут і далі, відповідно — МТ і М), Гоголь надає своєму твору нову і розширену назву «Історія Малоросії) (а не просто «малоросійського козацтва»). Ця назва є більш точною, даючи хронологічний діапазон запланованому твору — від середини XIII до кінця XVIII століття, що могло бути вилучено з анонсу (від татарської навали до скасування гетьманату). Що ще важливіше, Гоголь змінює «окреме» (отдельно) існування від Росії, яке передбачає різке роз’єднання, на м’якший термін «незалежний» (независимо). У тексті з СП розрізняється Малоросія і Великоросія, тоді як у версіях МТ і М остання замінюється просто на Россия, що трансформує колишню, більш рівнозначну формулу на таку, що протиставляє цілу Росію її «підмножині», Малоросії. Ідея про порятунок Європи козаками від османів зникає з обох пізніших версій. Пункт про політичну організацію України в епоху її незалежності відсутній в останньому тексті у М. Якщо усунення цих понять було насправді справою цензури, тоді Гоголь міг винести з цього досвіду добрий урок про бачення цензурою бажаного зображення української історії, яке має шанс бути опублікованим. Здається ймовірним, що єдиною причиною того, чому Гоголь зупинив свою роботу над проектом, окрім його гаданої неспроможності до постійної наукової роботи та невдачі з отриманням посади в Києві, було усвідомлення, що його ніколи не опублікують у задуманій ним формі. Самоцензура зупинила Гоголя від продовження інших текстів, і вона, вочевидь, також має місце у випадку цієї незавершеної історії України[173].

Однак, як і дружина Панька, чий книш запобігає конфлікту між Паньковими гістьми, Гоголь також підсилює свій анонс певними нарумяниваниями и подслащиваниями, що додає нотку догідливої гармонії до офіційного російського погляду на українську історію. Сама парадигма об’єднання, відокремлення та, врешті-решт, возз’єднання з Росією прописана на кам’яних скрижалях російської історіографії. Подібно до обов’язкових посилань у російській науці на праці класиків марксизму-лєнінізму у XX столітті, згадка про Україну з використанням метонімічного позначення части России відзначає данину Гоголя ідеї невід’ємної російськості України[174]. Що ближчий до сучасності історичний текст Гоголя, то покірнішими стають завзяті козаки (їхній перехід від військового до сільськогосподарського трибу життя). Сучасна епоха показана благословенною новими законами, що прийшли на зміну старим, і повною єдністю України з Росією. Гоголь, нагадуючи козаків із диканської «Ночі проти Різдва», що вклякли перед російською імператрицею, наполягає в анонсі у версії СП з рівнозначною увагою і багатослів’ям, що Україна совершенно слилась в одно тело з Росією. В наступних версіях поступово урізається зайве завзяття: в МГ — до совершенно слилась в одно, а у версії М — просто совершенно слилась.