Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Над усе їх гнітила думка, що коли Поль Дроп і справді скоїв злочин, то вони постануть перед вибором: або виконати обов'язок і заарештувати хірурга, або, навпаки, захищати його, дбаючи, аби Елен мала рятівний і доконечний для неї лікарський догляд.
Фандор і Жюв ламали голову над цією тяжкою моральною проблемою, яку мали розв'язати, коли їхню дружню бесіду урвав несподіваний візит. Біля Жюва зненацька постав Жан, його давній служник, що підходив нечутно, як тінь, і був наділений даром так вести господарство, що ніхто й не помічав його присутності.
— Вас хоче бачити одна пані, і я пустив її до салону, — повідомив він.
— Мої вітання! — шепнув Фандор на вухо Жюву.
Жюв стенув плечима.
— А як її звати? — спитав він у служника.
— Даруйте, — шанобливо вклонився Жан, — але пані не схотіла назватися… Я не наполягав…
— Мабуть, ота загадкова незнайомка, — пожартував Фандор, — через яку ви утнули стільки дурниць. Жюве, не крийтеся: якщо я зайвий, то так і скажіть. Може, вам замовити квіти? Чи нехай принесуть зо дві пляшки портвейну?
Жюв підхопився, схопив Фандора за плечі й заторсав:
— Клятий глузливцю, вмовкни! Адже знаєш, що я понад усі підозри. Ти зовсім не зайвий, тож лишайся, я навіть дозволю тобі палити. Піду гляну, хто там нагодився до мене.
— Ідіть, ідіть, любий друже… Розумний зранку в сімох місцях рибалить… Ви маєте повне право хоч раз на добу забути про здоров'я.
Та Жюв уже не слухав Фандора: мало не щокроку здвигаючи плечима, він підійшов до салону й узявся за дверну ручку.
Ввійшовши, Жюв повернув вмикач, і кімнату затопило яскраве електричне світло, сильну й несподівану дію якого на відвідувачів інспектор вже давно розрахував. Жюв гадав, що цим спантеличить відвідувача, і воно може прислужитися, коли до нього прийде хтось загримований або вдатний розігрувати всілякі почуття. Проте цього разу витрати на електрику не окупились. Яскраве світло вихопило з глибини кімнати жіночку, що сиділа у великому фотелі, — ніби й гарненьку, хоча її обличчя ховала густа вуаль, а шию й тіло — хутряне манто.
— З ким маю честь розмовляти? — чемно вклонився Жюв.
Жіночка підвелася й невимушено простягла інспекторові руку. Він примітив, що вузенька рука в білій рукавичці ледь тремтить.
— Ви справді пан Жюв? — дзвінким голосочком спитала жінка.
— Так, пані, — потвердив Жюв. — Але з ким, — повторив він, — маю честь розмовляти?
Жінка, порухом руки заспокоївши інспектора, назвала себе:
— Я, добродію, пані Амелі Дроп, дружина хірурга Поля Дропа, якого ви добре знаєте.
Атож, почувши ім'я незнайомки, Жюв на мить сторопів. Готовий до несподіваних відвідин, які часом траплялись, він аж ніяк не сподівався появи пані Дроп. Чого хоче ця жінка? У чому хоче признатися? Інспектор придивлявся до відвідувачки, усвідомивши, що познайомився з коханкою Себастяна Перрона й дружиною Поля Дропа. Та попри недовірливу сторожкість, уклонився їй на диво люб'язно.
— Пані, я до ваших послуг, — мовив інспектор. — Ваш чоловік Поль Дроп зробив мені стільки доброго і так віддано опікується дорогою для мене хворою, що я щасливий хоч чимось прислужитися його дружині.
Жюв говорив обачливо, бо не знав, з чим прийшла Амелі. І трохи зніяковів, побачивши, що вона всміхається.
Амелі, кумедно скривившись і махнувши рукою, застерегла його:
— Ой, шановний добродію, не поспішайте, щоб не жалкувати… Дякую за ваші добрі слова, проте не зважатиму на них. Я ж бо знаю, що вам відомо про мої стосунки з чоловіком. Знаю, що Поль розповів вам про наше таємне розлучення. Зрештою, знаю, що вам сказали й про те, що я була коханкою Себастяна Перрона.
«Ти ба, — думав Жюв, — ця жіночка розставляє всі крапки над «і»… Якого біса їй треба?» Проте мовчав, бо й не мав чого казати, тільки чемно вклонився:
— Я вас слухаю, пані.
Амелі відразу перемінилася. Вона зблідла і, як примітив Жюв, майже втратила свою впевненість. Помовчавши хвилю, жінка озвалася:
— Пане Жюв, я прийшла до вас за порадою. Я, звісно, знаю, що ви приятель мого чоловіка, знаю, що мій коханець доручив вам захищати його інтереси. І нарешті, — за що я вам щиро вдячна, знаю: ви шукаєте мого сина… Тому й звернулася до вас.
Молода жінка говорила з непідробним хвилюванням. Її відвертість та щирість викликали симпатію і співчуття. Жюву стало шкода її.