Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Прислухалася. Стогін повторився.
— Допоможи, Рутеніє! — почула вона.
— Хто це? — спитала вона у темряви.
— Та це я… Золота… Допоможи… — донеслося до неї звідти.
— Що сталося? — спитала вона.
— Мене поранили… Це Дзвінка…
Відьмине серце шалено забилося. Це або справді Золота, або знову якась мана. Якщо друге, треба мовчати і стояти на місці. Якщо перше, бігти на допомогу!..
Стогін повторився. Відьма вже було підняла ногу, щоб переступити коло, та зупинилася. Був же Данко.
— Данко, там може бути Золота! Йому треба допомогти! — крикнула вона.
— Двобій не завершено. А я втручатися не можу.
— Але він може померти!
— Двобій не завершено, — відповів мольфар.
— Та щоб вас із вашими правилами! — сіла на землю Рутенія. — Золото!
— Я тут… Я помираю… Кров ллється. Не можу… зупинити…
Вона схопилася і вдруге занесла ногу над межею… і в пам’яті спалахнули чари, якими зв’язав їх усіх Золота в Суронжі. Якби там був Золота, й був у небезпеці, вона б відчула! І так само відчули б Віт, Бось…
— Йди до мене! — крикнула вона.
— Не можу… Сил нема…
— Треба, Золото, треба! Мене не пускає дерево! Повзи…
Невдовзі почувся шурхіт — і вона побачила, як чіпляючись руками за землю, до неї повзе Золота. Долаючи трем, вона чекала. А він повз, лишаючи по собі кривавий слід. Ось він уже зовсім близько… Ще зусилля — і він у колі. Руки ослабли, і він завмер.
Рутенія обережно наблизилась. Він ворухнувся. Вона схопила його за плечі і потягла до дерева. Обперла об стовбур.
Це був він! Його очі, його обличчя, його руки. Він дивився на неї, вона на нього…
Повільно завела вона руку за спину, вийняла з-за неї шаблю…
Руки його піднялися, ніби захищаючись…
«А раптом це він!»
Шаблю вже не спинити. Вона яструбом летіла донизу…
— Як ти здогадалася, що це не Золота? — спитав її мольфар.
— Минуле підказало…
Отямившись, вона роззирнулась. Знову зорі. Знову тиша. Знову хрускіт ватри. Глянула на небо — світлішає!
«Двобій триває!» — сказала вона собі.
Позаду почувся вереск. Рутенія повернулась обличчям до небезпеки й побачила Дзвінку. Та бігла з шаблею у руках.
Залізо зітнулося. Погляди зустрілися. М'язи напружились. Увага загострилася.
І закружляв металевий вихор.
Дзвінка билась уміло, проте очі їй заступала ненависть і лють. Рутенія ж берегла сили і не нападала.
Вивчала суперницю, її рухи, мову її тіла. Відбивалась від ударів, уникала їх, шукала слабке місце. І таки знайшла: Дзвінка занадто часто рубала з оберту, на крихітну мить відкриваючи спину. А оберт вона робила, коли Рутенії вдавалося відскочити від верхньо-бічного удару.
Рутенія відступила на крок назад. Цього було достатньо, щоб Дзвінка почала розворот. Ось просто перед Рутенією опинилась її спина.
Швидкий поштовх! І Дзвінка падає на землю.
Підвестись вона не встигла, бо на ній вже сиділа Рутенія. Різким рухом вирвала з її рук шаблю і відкинула подалі. Свою ж завела їй за шию:
— Не рухайся! — прошипіла Дзвінці на вухо.
Та затихла.
— Сонце зійшло. Двобій на межі завершено, — сказав мольфар.
Тільки тепер Рутенія зрозуміла, що сліпучий відблиск коло руків’я шаблі, який так заважає, це сонце. А навколо люди. Селяни, два мольфари, Золота, Віт, Бось. Вона відпустила Дзвінку і встала. Та ж лишилась на землі. До Рутенії звернувся Званко:
— Ти виграла двобій на межі. Той, хто бере участь у двобої, стає іншим. Той, хто перемагає у двобої, перемагає себе. І має силу для боротьби з будь-ким і будь-де!
— Встань, Дзвінко! — строго сказав Данко. — Ти програла двобій на межі. Той, хто програє двобій, теж стає іншим.
Дзвінка підвелася. Мовчки оглянула усіх з-під лоба. Зиркнула на Рутенію й пішла геть. Люди мовчки розступилися.
До Рутенії підішли мольфари, і підбігли друзі:
— Схоже, й сьогодні вам не полишити наше село, — сказав Данко. — Треба відпочити.
23
Їй снився духмяний сон. Вона бачила яблуню. Вдихала запах її плодів, торкалась рукою кори, ступала вологою холодною травою… Раптом краса і спокій розчахнулися криками, лайкою і брязкотом зброї. Схопилася з ліжка і майнула до вікна. Побачила внизу своїх Вершників, яких оточили дрібні сірі тіні. Метал виблискував у зоряному світлі. Нападники кидалися з вилами й косами, по двоє й по троє на одного Вершника, і врешті-решт відтіснили їх до стіни.