Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Підійшов Данко й уклав їй у праву руку шаблю:
— Двобій не завершено, доки не настав світанок!
22
Рутенія важко підвелася. Шабля мертвим тягарем лежала у її знесиленій руці — вона скоріше спиралася на неї, ніж несла.
Двобій має тривати! А сил вже нема…
Рутенія сягнула рукою за пояс і намацала там Полозів Камінь. Рутенія рідко ним користувалася, знала: скільки сил їй додасться, стільки відніметься у Гориня…
Відьма стисла камінь — і все її тіло судомно здригнулося. Сила полилась у неї, мов вода в порожній глечик.
Озирнулася. Міцніше стисла шаблю й почала обхід. Вслухалась у кожен звук, вдивлялась у світло круг дерева й морок навколо… Тиша, яку розбавляє лише потріскування ватр… Занадто тихо…
Жахний рев пролунав над галявиною. Подув вітер. Затріпотіло листя на дереві. Зашумів гай. Яскравіше запалало полум'я. Піднеслися вгору його язики.
Новий порив вітру, від якого Рутенія ледве втрималась на ногах, загасив ватри. Запала темрява.
Лише коло, окреслене Рутенією, ледь жевріло.
Вдруге ревіння почулося майже поруч. Разом із важкими кроками.
Вітер ущух. Знову тиша.
Відьма відчула: поруч хтось є. Сильний, бездумний, не по-людськи жорстокий, байдужий до всього, крім власного голоду.
Щось шерхнуло зліва, і Рутенія відскочила за стовбур дерева. Страх скував усе тіло. Боялася навіть вдихнути холодного повітря. Стукіт власного серця видався барабанним боєм.
«Я не можу боятися. Я мушу бути хоробра. Це всього лише двобій із сільською відьмою! — повторювала вона собі. — Я не можу боятися!»
«Тільки дурень не боїться, — сказав їй якось Гопак. — Всі ж розумні люди бояться. Зазирнути у вічі власному страхові, пустити його в себе, визнати його частиною себе і здобути від нього ще більше сили — ось це і є сміливість.»
Рутенія виступила з-за дерева й рушила у пітьму. Тенета страху розірвалися. У тьмяному світлі вона побачила людські обриси.
Рутенія розмахнулася. Людина розмахнулася теж. Рутенія нанесла удар згори — він прийшовся на порожнє місце.
Людина так само стояла перед нею.
Рутенія знову рубонула — шабля свиснула в темряві, не завдавши шкоди супернику.
«Це тінь! Мара,» — майнула думка.
Та щойно вона так подумала, як ворог розмахнувся. Рутенія відчула справжнісінький свист і потік повітря, що струмував до її шиї. Відсахнулась назад, і шабля пройшла повз неї.
«Хоч і мара, але небезпечна! — подумала вона, ухиляючись від удару в живіт. — Скільки ж це триватиме? — підскочила вона, уникаючи удару по ногах. — До ранку я таким робом не протримаюсь!» — мало не крикнула, коли шабля пройшла небезпечно близько від серця.
Рутенія уникала ударів, відступала і ухилялась, і все намагалася зрозуміти, з ким має справу. Постать людська. Рухи вправні. Радше жіночі, ніж чоловічі. На Дзвінку не схоже — та рухалась інакше. Та й билася вона б не так. Ненависно і пристрасно. Сліпо. Ця ж наносила удари стримано і точно.
«Битися — це не просто махати кулаками й шаблями. Битва — це гра за правилами. Битва досвідчених — це розмова двох мудреців. Кожен рух — це буква, кожен прийом — слово, кожна комбінація прийомів — речення. Бій — це текст. Розмова. Було в тебе таке, що ти вгадувала наступне слово співрозмовника, чи навіть ціле речення?» — спитав її Гопак.
Рухаючись круг дерева, Рутенія помітила, що чим ближче вони до його стовбура, тим чіткішою стає постать, тим виразніші стають її риси. Щось невловимо знайоме простежувалося в цих рисах, у цих рухах.
Ближче… і чіткіше…
Ще ближче…
Ще крок…
І ось, під кроною дерева, Рутенія побачила свого суперника. Той розмахнувся, хотів було вдарити згори. Шабля заплуталася у вітті дерева. Цієї миті Рутенія зробила крок вперед.
Зустрівшись із ним поглядом, Рутенія кинула свою шаблю і опустилась на одне коліно. Той злякано відсахнувся, і вирвавши нарешті шаблю з віття, завмер.
— Чого ж ти чекаєш? — спитала відьма.
Постать позадкувала й розчинилася в темряві.
«Ні-і-і!» — пролунало вдалині.
І знову запанувала тиша. І запалала ватра.
— Чому ти припинила спротив? — спитав її Данко.
— Я побачила… себе. А з собою… боротися безглуздо. Як і боротися… з власним страхом…
Рутенія, перепочивши, продовжила обхід. Ніч дихала прохолодою, свіжістю і простором. Волохаті зорі, здавалося, висіли просто над головою. Лиш протягни руку й збери їх… Рутенія на хвильку завмерла, насолоджуючись світлом, і раптом почула неподалік стогін.