Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Радянська традиція розставляти ідола почалася ще за життя Лєніна, в 1924 році, а за всю історію СРСР по всій одній шостій частині суші було встановлено кілька десятків тисяч скульптур, бюстів, мозаїк і барельєфів. Монументальна скульптура була тільки частиною насильницької пропаганди культу «вождя пролетаріату», на теренах величезної країни було створено ще кілька мільйонів живописних і графічних робіт. Кількість друкованих плакатів, листівок, буклетів і поштових марок годі й полічити. Як не відома кількість тимчасових транспарантів і всіляких панно на першотравневих заходах і в колонах демонстрантів у день жовтневого перевороту. До цього можна додати двадцять мільйонів членських квитків КПРС, кілька мільйонів комсомольських квитків, піонерських та жовтенятських значків. І, звичайно, радянські грошові купюри з портретами вождя.
Не мати в центрі селища районного значення або біля будівлі правління колгоспу хоч би невеличкого пам’ятника чи бюста Лєніна за радянських часів було ідеологічним злочином. Створений у 1922 році завод «Монументскульптура» в Лєнінґраді був найпродуктивнішим у СРСР. Приватне ливарне підприємство, перетворене в 1932 році в ливарну майстерню, що тиражувало для населення скульптурні портрети вождів революції, стало називатися «Майстернею художнього литва комбінату наочної агітації і пропаганди» Лєнради. У 1970 році він став називатися заводом імені Матвєя Манізера, радянського скульптора, автора численних творів, присвячених Лєніну та іншим радянським вождям.
Бронза — дорогий матеріал, його використовували для пам’ятників вождеві тільки у великих містах і за особливим розпорядженням. Із кінця 1920-х років і особливо у 1940–1950-х роках радянська влада розв’язала проблему пропаганди просто — з бетону почали відливати типові пам’ятники. Їх було кілька сотень. Пам’ятники розвозили по всьому Радянському Союзу та встановлювали в містах, селищах і в дворах великих підприємств. Увічненню образу Лєніна присвятила свою творчість велика кількість скульпторів, які отримували за ці твори державні премії, всілякі пільги, шану й повагу комуністичної влади. Бетонярі, які відливали сотні типових пам’ятників, отримували тільки зарплату.
Крім Радянського Союзу, понад 150 пам’ятників Лєніну було встановлено в різних частинах світу, де соціалістичні ідеї не могли жити і процвітати без боввана. Тільки у НДР їх було кілька десятків, ще у В’єтнамі, на Кубі, у країнах Східної Європи і навіть в Індії. В азійських країнах, якщо пропагандою займалися місцеві умільці, траплялися казусні ситуації, коли в’єтнамський, монгольський або китайський Лєнін був обов’язково із характерним монголоїдним розрізом очей і вилицюватим обличчям. Так вождь легше сприймається споживачами пропаганди, без підозр, як співалося в радянській пісні, що «Лєнін в тобі і в мені».
Усупереч твердженням, що скульптури чи бюсти Лєніна є витворами мистецтва, насправді всі ці бронзові, кам’яні або бетонні боввани мало чим відрізнялися один від одного брехливою передачею образу і перебільшеними зовнішніми якостями миршавого за життя вождя, який мав усього 164 сантиметри зросту. Закони пропаганди диктували інші правила, що приписували змальовувати вождя гігантським, що нависає над людьми, містами, полями і річками. Найбільший залізобетонний Лєнін стоїть у Волґоґраді, він заввишки 57 метрів, із яких власне скульптура становить 27 метрів. Раніше на цьому місці стояв трохи нижчий пам’ятник Сталіну, але, як було заведено в радянській імперії, вождів змінювали на розсуд комуністичного керівництва й ізгоя поміняли на основоположника марксизму-лєнінізму. Трохи менший бовван височіє біля міста Дубна Московської області, 25 метрів заввишки.
Гігантоманія в СРСР — предмет самовдоволення комуністів, які вважали, що політичні й економічні проблеми легко замінюються величезними монументами. По всій країні, крім Лєніна, встановлено монументи, за якими зараз абсолютно не вигідно доглядати й підтримувати їх у належному вигляді. Але будь-яка тоталітарна пропаганда трималася саме на монументальному мистецтві, перетворюючи людей, що стоять біля величезних пам’ятників, у піщинки, в нікчемний людський матеріал, необхідний у процесі будівництва міфічного світлого майбутнього.