Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
То вже потім, у вісімнадцятому він перейшов на бік більшовиків і першим звернувся до вчорашніх «боєвих товаріщєй», офіцерів білогвардійського руху полишити марну ворожнечу з «краснимі» і «защіщать Россійскоє отечество от іностранних інтєрвєнтов, коему оні на верность і прісягалі».
Серед царського почту були не тільки військові, але й священики, і сестри з «Червоного Хреста». Були також і жінки з дивним знаком на довгих білих покривалах. Марко не розумів тоді, монахині вони чи хто.
Хлопці, тамуючи радісне пожвавлення, витріщалися на тих жінок, бо серед них було багато гарненьких. Тож і Маркова юнацька цікавість не могла оминути цього факту. Та він розглядав не тільки симпатичні обличчя сестричок, але й емблему, що прикрашала їхній головний убір.
Золотий хрест, на тлі якого щит із білим полем, прикрашеним монограмою імені Ісуса Христа поміж літерами «Альфа» й «Омега». Щит довкола обвивала темна стрічка з написом, який він тоді не зміг розібрати.
Він прочитав його пізніше… уже в Одесі, коли навчався у школі прапорщиків і зустрів одну таку сестричку просто на вулиці…
«Не умолкну ради Иерусалима и ради Сиона не успокоюсь…» — гласив той напис. То був знайомий Маркові рядок із Старого Заповіту, з книги пророка Ісаї. Гарненька сестричка належала до «Історічєского Православного Палєстінского общества»… Ось чия то була емблема!
На таку удачу можна було тільки сподіватися!
Ще тоді, в Одесі, Маркові стало цікаво, чим могла займатися релігійна спільнота з такою помпезною назвою. Він побився зі своїми однокашниками, Юрком Коцюбинським та Костем Чорницьким, об заклад, що розвідає усе якнайдетальніше і якнайшвидше.
У крові вирувала юнацька жага небезпечних пригод, до того ж одеська школа прапорщиків готувала не стільки простих вояків, скільки диверсантів, розвідників, шпигунів… Чим не нагода перевірити свої навички та знання!
Задля цього навіть довелося потай пробратися до будівлі, у якій розміщувалася резиденція «общества».
В Одесі, буваючи на лекторіях «Просвіти», Марко також познайомився з Миколою Аркасом, сином знаного автора «України-Руси».
Той час від часу приїздив сюди у справах військових та, шануючи спадщину покійного батька, навідувався й до одеських «просвітян».
При зустрічах Микола Миколайович розтлумачував Шведові багато речей.
Марко любив ті прогулянки Французьким бульваром із Миколою Аркасом, бо після них мав що обдумувати, прокручувати у думках знову і знову, аж поки усе почуте не синхронізовувалося із рештою знань та не вкладалося у мозку в єдину цілісну картину.
Склавши в голові усе докупи, Швед усвідомив, що цікавість привела його до чогось значно більшого і могутнішого, ніж звичайна благодійна християнська організація.
«Історічєскоє Православное Палестінскоє общество» — напіврелігійна-напівполітична спільнота — займалася не так справами Божими, як людськими — марнославними й злочинними.
Одним із головних, неофіційних, таємних завдань «общества» було продовження вишукування та збирання будь-яких доказів першості Московії над Києвом у всьому, що утверджувало би її нерозривні зв’язки й величну історію від часів київських князів до Петра Першого. А за очевидної відсутності таких — вилучення та опрацювання величезних об’ємів літописів та стародруків з тією ж таки метою — утвердження непорушної першості й величі «государства Російского», доведення прямого спадкоємництва його царів від престолів Київського та Візантійського та усілякого применшення давньої державності України.
Микола Аркас привіз йому деякі батьківські історичні розвідки та детально пояснив причинно-наслідкові зв’язки, які досліджував та встановив його покійний батько.
Швед дізнався про те, що московські посланці, наче сарана, що поїдала житні поля, століттями хитрістю та злочинами забирали усі цінні рукописи та книги, складені русинською, українською мовою; вивозили давні артефакти та символи державної влади, будь-які докази існування на просторах України розвинутих давніх цивілізацій та мудрості пращурів. Розкопували давні могильники й кургани, вичищали князівські усипальниці й місця останнього спочинку славних гетьманів. Докладали надзусиль, щоб усі ті скарби української нації протягом століть осідали у Петербурзі й Москві, аби клейноди Київських князів перейняли не українські державці, а московські Катерини й Олександри, павли та миколи. Щоб забули нові, прийдешні покоління українців, зневажливо перехрещені «малоросами», свою історію, свою мову, свою культуру. Щоб ніколи не довідалися, що коли їхні князі видавали своїх дочок заміж за європейських правителів, на місці Москви стояло непрохідне болото і кумкали жаби…