Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Так, пане генерал! Я сам розпорядився, навіть не знаючи, навіщо це. А наказ одержав від пана капітана Севяну. Проте я певен, що йому теж нічого не було відомо.
— І все-таки хтось вибовкав. Погано у вас працює розвідка. Ви не уявляєте, як розсердиться командуючий «Орла», коли дізнається про це.
Капітан Смеу вирвав з блокнота аркуш паперу і написав:
«Пане генерал, як тільки повернемося на КП, викличіть, будь ласка, мене, капітана Георгіу та Улю. Я тоді й скажу, хто передав німцям цю інформацію».
Генерал прочитав записку і порвав її на клаптики. Його обличчя спохмурніло.
— Та про це, Панайтеску, ми поговоримо пізніше. А зараз до роботи. Лейтенант, ви принесли сюди план розташування ворожих об'єктів?
— Звичайно, пане генерал! — І артилерист, поспішно вийнявши з планшета схему, подав її командуючому.
Генерал засідав з офіцерами до обіду.
Рапорт штабові армії виявився досить великим, шифрування забрало більше години.
Обидві машини повернулися на КП дивізії вже смерком.
Через годину у генерала зібралися капітан Георгіу, капітан Смеу, Уля і начальник штабу підполковник Барбат.
— Я скликав вас, — заговорив Попинкаріу, — за проханням капітана Смеу. Сподіваюсь, ви, Георгіу, уже знаєте про нашу вранішню пригоду. Безперечно, німцям було відомо, що я приїду туди. Більше того, вони знали, в якій хаті ми розташуємось. Капітан Смеу, здається, може назвати нам прізвище інформатора. Чи не так, капітане?
— Точно, пане генерал!
— Ми вас слухаємо!
— Вчора ввечері, одержавши ваш наказ, я зібрав своїх хлопців і сказав, хто мусить їхати. Серед інших я назвав і Барбу Васіле, бажаючи не залишати його без нагляду. Та, на превеликий подив, Барбу попросив замінити його кимсь іншим, посилаючись на нездужання. Звичайно, я погодився, бо він таки видався мені хворим. Замість нього поїхав Уля. І що з нами трапилось? Мало не загинули. Ми певні, що німецькі артилеристи не випадково обстріляли ту хатину. Гітлерівців поінформували про нас… І тут виникає законне питання: чому Барбу відмовився їхати? Чим ми можемо довести, що він не симулював хвороби? Подумайте, панове! Забито Томеску, і на місці вбивства начебто випадково побував Барбу. Німці, маючи точну інформацію про приїзд групи офіцерів разом з командиром дивізії, відкривають по них гарматний вогонь, і той же Барбу, щоб уникнути артобстрілу, раптом захворює. Погодьтеся зі мною, дуже дивний збіг обставин. Що нам відомо ще про Барбу? Він проситься на передову і зовсім не з патріотичних почуттів. Більше того, в нас є підстави вважати, що цей тип в 1939 році побував у Німеччині. Отже, панове, нам треба вже кінчати з Барбу. Пан Уля досі не давав згоди на його арешт. Не знаю, чи буде він триматися свого і після сьогоднішньої події. Ви чекаєте якихось відомостей про Барбу. Одержимо ми їх чи ні, але вони не такі вже й важливі. Для мене ясно: Барбу треба негайно заарештувати. Оце й усе, що я хотів сказати, пане генерал.
Капітан Георгіу вийняв з кишені аркуш паперу.
— Дозвольте, пане генерал, повідомити вам, що я вже одержав відповідь з генерального штабу.
— Тим краще… Тепер нам легше буде прийняти якесь рішення. І цей відзив, напевне, досить прихильний?
— Навпаки, пане генерал…
Уля Михай, відвертаючи очі од капітана Смеу, погасив щойно запалену цигарку.
— Як вам відомо, — мовив начальник другого відділу, — пана Улю цікавило, чи продаються в Румунії карти, які він побачив у Барбу. Відповідь негативна — ні.
— Цікаво! — зауважив капітан Смеу, намагаючись перехопити погляд Улі. Але капрал узявся витирати рукавом кітеля пляму на столі.
— Однак це й не так важливо. Цікавішим є друге повідомлення. Генеральний штаб підтверджує, що Барбу жив-таки в Німеччині. Коли саме — невідомо. В листі Стояна, приятеля Пеліною, значиться 1939 рік. Нам сповіщають, що Барбу Васіле був легіонером[32]. І в 1938 році раптом зник. Зараз уже відомо, що він побував у Німеччині, а на початку війни добровільно пішов на фронт. Нам радять не доручати Барбу ніяких важливих справ. А якщо він провинився у чомусь або викликав якусь підозру, пишуть з генерального штабу, то ми мусимо негайно його заарештувати. В штабі «Орла» йому буде вчинено суворий допит. Такий короткий зміст цього повідомлення. Я вважаю, що, маючи оці відомості, нам конче треба заарештувати Барбу.
— На цей раз, — додав капітан Смеу з явним глузуванням, — мабуть, і пан Уля погодиться з нами. Чи не так?
— Мене збивають з пуття три моменти, — заговорив Уля, все ще витираючи рукавом пляму на столі. — Перше моє питання: яким чином Барбу зміг дізнатися, де саме ви зупинитеся? По-друге: як він зумів сповістити про це німцям? І третє: хіба сержант не знав, що його відмова їхати на передову під приводом хвороби викличе у нас підозру? Ось це мене й збиває з пантелику.
32
Легіонер — залізногвардієць, член фашистської організації «Залізна гвардія» в монархістській Румунії.