Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Ні, ні.. Я не викликав!.. — І відразу кинув трубку.
Протер очі і почав нишпорити по кишенях. Але нічого не знайшовши, повернув голову до Пеліною, який стояв найближче, і несміливо запитав:
— Не скажете, котра година?
— П'ята.
— П'ята? — здивувався телефоніст. — А в кого є куриво?
Бурлаку подав табакерку.
— Ось бери, друже!
Солдат, не кваплячись, розправив папірець, поклав на нього пучку тютюну і заходився крутити товсту цигарку. Запалив і повернув табакерку.
— Спасибі вам, пане студент!
— А з яких ви будете країв, дядьку? — спитав Бурлаку, зрадівши, що трапилася нагода поговорити.
— З Стреоань, недалеко від Путни[29]. Часом не бували?
— Ні, не доводилось, але чув, що там багато вина.
— Еге ж, вина в нас досить. Та й на смак добре! — посміхнувся солдат.
— А ви самі маєте виноградник? — розпитували далі шифрувальники.
— Невеличкий є, слава богу. А звідки ви, пане студент?
— Я моц[30], дядьку. Живу поблизу Кимпень. Але ж ви, напевне, ніколи й не чули про Кимпень.
— Ваша правда, не чув. Отож ви нащадок тих моців, що повстали на чолі з Хорією[31] проти гнобителів?
— Так!
— От і добре! Значить, ви моц. Я чув, що ці славні молодці можуть звалити собі на спину гору і перенести її на інше місце. Але, як видно, не всі моци однакові.
— Чому це? — запитав Бурлаку, вже здогадавшись, на що натякає молдаванин.
— Тільки не прогнівайтесь, пане студент!.. Ви теж, звичайно, не карлик. Але ж говорили, ніби вищих і сильніших за моців не знайдеш у всьому світі. Однак…
— Та я не справжній моц, бо семимісячник. Мама моя злякалась жандарма і народила мене передчасно.
— А щоб вам було добре, пане студент! Я теж семимісячник! От так зустріч!.. Коли після війни потрапите до Молдови, то заїдьте в Стреоань. Спитайте Штефанаке Бургеля. Мене там знає й маленька дитина. Я почастую вас вином, якого ви зроду не пили. Скоріше б уже покінчили з цими песиголовцями. Скільки люду через них загинуло. Як їх тільки носить свята земля. Хай вони згорять у пекельному вогні, прокляті людожери!
— Нічого, дядьку, вже не багато зосталося чекати. Ось-ось їм капут. Потерпіть ще трошки…
— Наче я не знаю! Наших загинуло уже чимало, бо тут справжнє пекло. Але гітлерівців вибили ще більше. Ось минулого тижня хлопці з сьомої роти захопили одного німця… Сліпий на одне око. Ну, коли той проклятий Гітлер вже посилає на фронт сліпих та кривих, то не довго йому воювати. Чому ж він не замириться? Навіщо даремно жене на смерть людей? Невже їхні генерали не бачать, що фюреру вже кінець?
Розмова раптом урвалась, бо до хатини увійшли генерал Попинкаріу, підполковник Барбат, капітан Мегуряну та лейтенант-артилерист.
Командир дивізії був у хорошому настрої. Він сів на стілець і витер з лоба піт.
— Викликай, солдате, «Сирет»!.. Пана полковника…
— Я зараз, пане генерал, — сказав телефоніст і відразу покрутив ручку. — Пане генерал, — мовив у ту ж мить. — На проводі «Сирет»!
— Алло, Хрубару! Ти виконав мій наказ? — поцікавився Попинкаріу. — Чудово! Кажеш, все гаразд? Добре, добре! Тільки будь обережний. І приходь до мене, як ми домовились. Будь здоров! — Поклавши трубку, він повернувся до начальника штабу: — Подайте мені карту, Барбат. А ви, Мегуряну, приготуйтесь писати рапорт.
Командир дивізії розгорнув на столі карту.
— Я вважаю, тут вистачить і двох батальйонів. Напрям наступу…
Проте він не докінчив, бо поруч в саду розірвався артилерійський снаряд. Вибухнуло так сильно, що аж хата струснулася.
— От бісові фашист!.. Невже розпочнуть раніше?
Другий снаряд упав зовсім недалеко. Потім ще два вибухи, один за одним. V вікнах повилітали шибки. З стелі відвалився кусок глини, накривши карту на столі.
Підполковник Барбат досить-таки стурбувався.
— Нас помітили, пане генерал, — сказав він. — Німці пристрілюються, щоб ударити по хаті прямою наводкою.
Румунська артилерія теж не запізнилась. У повітрі аж клекотіло. Однак артилеристи не знали, що це за обстріл. Вирішивши, що ворог розпочинає атаку, вони повели загороджувальний вогонь. Вслід за гарматами зататакали й кулемети. Поступово забухкало й заверещало на всьому секторі.
Ворожі гаубиці вперто вишукували хату. Один снаряд упав на дорогу, інший розірвався вже на подвір'ї. Осколки подірявили стіни. Згодом зачепило край даху. А тоді посипався град снарядів. Становище дедалі гіршало. Вийти надвір було вже неможливо.
29
Путна — річка і містечко в південній Буковині, відоме своїм монастирем, збудованим господарем Молдавії Стефаном Великим.
30
Моц — верховинець, житель румунських Карпат.
31
Xорія (справжнє прізвище — Урсу Николає, народився приблизно в 1735 р., помер в 1785 р.) — вождь великого антифеодального повстання румунських і угорських селян та гірників у 1784 році в Трансільванії. Керував ним разом з Йоном Клошкою і Георге Крішаном.